неділю, 24 січня 2016 р.

Про повсякденне

Рівно 170 років тому, 13(25) січня 1846 р. у Києві була, можна сказати, відлига. Від 0 до +2 С. Пасмурна погода, ввечері пішов сніг - можна собі уявити, що був він мокрий і танув, ледь діставшись до землі. Цікаво, що 12(25) січня 1916 р., 100 років тому, погода була майже такою самою, від +0,8 до +2,2 С, суцільна хмарність і невеликі опади. Теорія глобального потепління захиталася, здається.


На базарі в м.Києві, що відбувався в другій половині січня (на початку лютого за н.ст.), крупа гречана коштувала 50 коп. сріблом за пуд. Важко сказати, наскільки це відповідає сучасним 28 грн за кіло... Однак, якщо перерахувати вартість дорогоцінного металу, виходить, що пуд гречки у січні 1846 р. дорівнював 9 грамам чистого срібла. Якщо ввважати, що 1 г срібла коштує... ну, припустимо, 16 грн, вийде, що 1 кг гречки у 1846 р. коштував... 8 грн 80 коп!


Хоча, звісна, річ, ці розрахунки не відбивають реального співвідношення цін, бо відносна вартість різних видів продуктів та дорогоцінних металів могла бути - і була! - відмінною від сьогодення. Наприклад, якщо взяти ціну "коров'ячого", себто вершкового, масла - 20 коп. ср. за фунт, виявиться, що це відповідає майже 30 грн за типову пачку 200 г, що зараз коштує 18-21 грн. Без особливої впевненості, але можу припустити, що це відбиває характерний розрив у вартості продуктів тваринного й рослинного походження, властивий доіндустріальній економіці, коли м'ясо і супутні харчі традиційно були розкошами. Кращий результат дав би розрахунок споживчого кошика з середньої зарплатні, але для таких складних підрахунків під рукою немає даних, часу і натхнення. Зацікавлений читач може спробувати зробити це самотужки ;)

А задля того, аби краще прив'язати той момент до поширених історичних знань, згадаємо, що в ті самі січневі дні 1846 р. у Києві збирався на вечірні посиденьки з політичними розмовами гурток молодих інтелектуалів, який згодом отримає назву "Кирило-Мефодіївське товариство".

І насамкінець, прив'язуючи цей допис до бібліофільської тематики, поділюся оглядом книжкових новинок, який пропонується читачам у тому ж номері "Киевских губернских ведомостей". Нагадую, що зображення можна побачити у більшому розмірі, відкривши його в новій вкладці.




Джерела:
Номер "Киевских губернских ведомостей" від 25 січня (6 лютого н.ст.) 1846 р. можна переглянути у відповідному зшитку через інтерфейс сайта Old printed books:
Інші зшитки газети за суміжні роки віднайдуться за пошуком в електронному каталозі Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича КНУ ім. Тараса Шевченка.
Номер газети "Киевлянин" за 13 (26) січня 1916 р. - на сайті НБУВ.
Фото срібного карбованця 1846 р., що прислужився вказаним на ньому номіналом срібла - звідси

пʼятницю, 15 січня 2016 р.

"По обидва боки фронту". 15 (2) січня 1916 р.

Відгуляли свята за обома календарями, і тепер газети повертаються від привітань до свого буденного контенту - політичних статей, оглядів воєнних дій etc. Про зміну дати нагадують, однак, розлогі аналітичні статті, що ретельно підбивають підсумки минулого року.

Перша шпальта "Діла" просякнута "євро-австрійським" оптимізмом, завдяки якому цензура не вирізала цього разу з передовиці ані крапочки, а негативні нотки дозволяються лише по відношенню до власного українського руху, який, на думку редакції, має репутацію двієчника у шкільному класі та якого треба ритуально сварити, аби підтягував "хвости" до рівня свідомих учнів.
"Треба було світлого походу на Росію з мая 1915 р., треба було крівавого відбитя всіх італійських наступів, треба було врешті розгрому Сербії, щоби противники наддунайської монархії, зверхні й внутрішні, переконали ся, що нічого не вийде з їх надій на роздертє Австрії. 

За границею нині вже нема нікого... хто ще числив ся-б з можливістю, що Австро-Угорщину стріне така доля, яка стрінула була анархічну польську річпосполиту з кінцем XVIII. столітя.
...
Не так уже світло й беззамітно представляєть ся внутрішна політична формація нашого табору.. Хоча заснованє і діяльність З.У.Р. принесли в сій області великий крок до ліпшого, то таки остаєть ся ще богато до зробленя в обсягу наших фракційних і особисто-політичних відносин. Може події в польськім і чеськім таборі будуть зверхнім товчком до усуненя деяких організаційних недомагань також у нашім житю".  
 На другій шпальті з прискіпливою увагою та ревнощами слідкують за рухами польських політиків. Короткі ж повідомлення дивним чином перегукуються з сучасними проблемами.
Втома від війни проникає  на шпальти цензурованих видань:
"Запомніте етот твіт" (с) Varlamov
Цісар і король діє в дусі "клаптикової Європи" сто років потому.

Згубна "толерастія"? Та ні, просто треба ж якось підтримувати добрі стосунки з союзником, хай слабеньким, який до того ж отримав на днях першу важливу перемогу - випхав ANZAC з галіполійського берега (про це - перші сцени фільму "Шукач води").
Німецький кайзер за це навіть видав Енверу-паші "блакитного Макса". Принагідно звернемо увагу на надзвичайні пригоди пана Шовковичного добре відомого всім радянським людям німецького комуніста. Настрої ж українського громадянства, напевно, не надто сподобалися цензурі, й після останньої строки у вирізці йде величезна лакуна.

Німецький комунікат зручно подати з деякими місцевими новинами, що розташувалися поруч на шпальті. У комюніке привертає увага згадка про перших німецьких асів - Макса Іммельмана й Освальда Бьольке, добре відомих поціновувачам історії воєнної авіації засновників винищувальної тактики. На даний момент на рахунку в кожного десь по 8 перемог. Жоден з них не переживе 1916-й рік, але перший закінчить бойовий шлях із 17 перемогами, а другий знищить аж 40 ворожих літаків, та ще й виявиться вчителем славнозвісного "Червоного Барона", Манфреда фон Ріхтгофена (80 збитих, абсолютний рекорд Першої світової війни).  

Макс "Лілльський Орел" Іммельман поруч із своїм TIE-figh Fokker Eindecker'ом, осінь 1915 р. (tumblr.com)

Освальд Бьольке біля свого "фоккера". Зима-весна 1916 р. (Osprey Publishing, Duel 59)
Епідеміологічний стан міста ілюструється дрібними повідомленнями. У прокламації, що поруч, відображена типова для воєнного стану фінансова політика.

І колонка з австрійським комунікатом на останній шпальті:

Шпальти "Киевлянина" цього дня не менш цікаві. Навіть не зважаючи на те, що випуск тепер складається з 4-х шпальт замість шести за ті ж самі 5 коп за номер.


На першій шпальті переповідається новорічний маніфест царя Миколи ІІ. Слова про те що "з Царем та армією єднається й великий російський народ, і все російське суспільство, а в єдності цих трьох могутніх дієвих сил нашої любої Батьківщини - вірний залог перемоги" з майбутньому сприймаються з такою самою сумною іронією, як і запевнення "Діла" про непорушність дунайської монархії.


Ці пафосні слова трохи контрастують з різноманітними об'явами в лівій частині вирізки. Оперетка, мабуть, постійно переживає аншлаґ. До речі, тепер зрозуміло, звідки з'явилося дивне слово "утрєннік".

На цій же сторінці починається титанічний огляд міжнародних обставин року, що минув. Емоційна, без сумнівів заангажована, але докладна й цікава стаття "Іноземний огляд за 1915 р." поширюється ще й ледь не на всю другу шпальту.

Якщо "Діло" аматорам воєнної історії подарувало згадку про перших німецьких асів, то "Киевлянин" тішить флотофілів докладним описом взаємних "реверансів" німецького лінійного крейсера "Ґьобена" і новозбудованого російського дредноута зі складу Чорноморського флоту. З цього моменту німецький корабель, що офіційно перейшов разом з командою на турецьку службу під новою назвою "Явуз Султан Селім", перестає бути "ферзем у натовпі пішок" і не матиме надалі змоги панувати в чорноморській акваторії, не зважаючи на російський флот. Росіяни у 1916 році нарешті під прикриттям дредноутів зможуть вільно здійснювати десантні операції на малоазійському узбережжі, однак до революції так і не зможуть здійснити давню солодку мрію про висадку на Босфорі, дещо вже підданою сумніву через поразку англо-французької Галліполійської операції.
За традицією, як буває в сутичках без визначеного результату, обидві сторони тягнуть ковдру на себе. "Киевлянин" повідомляє:
С судов, сопровождавших наш корабль, были замечены очень хорошие накрытия "Гебена" нашими снарядами. Из-за дальности расстояния - колебавшегося около двадцати верст, - было трудно судить о попаданиях. Однако, есть основания думать, что "Гебен" пострадал. (нагадаю принагідно, що повнорозмірне зображення зручніше роздивлятися, відкриваючи його "в новій вкладці")

Турецьке ж коротеньке повідомлення, поміщене в №10 "Діла" від 12 січня 1916 р., каже, що "наш корабель не потерпів шкоди, за те стверджено влучні стріли в російський корабель". 
При цьому російське повідомлення проявило самоцензуру, абстрактно говорячи про участь з боку ЧФ "одного з лінійних кораблів", хоча насправді йдеться про укнікальну першу зустріч німецького "уберваффе" з новітнім російським дредноутом. У "Ділі" повідомляється, що супротивником "Ґьобена" була "Імператриця Марія", але тут мова йде про тип корабля, бо насправді то була її сестра-близнюк "Імператриця Катерина" (з 1917 р. - "Вільна Росія").
Німецький лінійний крейсмер "Ґьобен" / Турецький флагман "Явуз Султан Селім" (з Bundesarchiv)
Російський дредноут "Імператриця Катерина Велика" 
Навколо телеграм з війни - купа обговорень скрутного становища в тилу. Проблеми з продовольством вирішують на загальнодержавному рівні в Петрограді. Іозефі, один з консервативних київських політиків і однодумець редактора "Киевлянина" В.Шульгіна, порається з типовою вже для Києва паливною проблемою, організовуючи дров'яні склади по всьому місту, аби зменшити зусилля й витрати на приватне транспортування палива. Тепер уже й я сам починаю розуміти, звідки взялося оте море дров, що його можна побачити на фотокартках Софійського майдану в перші місяці революції 1917 р. 


   У цьому уривку привертає увагу привітання від імені викладачів і студентів Київського університету, що опинилися у вимушеному засланні в Саратові. Окрім того, маємо цікаві свідчення традиційних новорічних негараздів:
На Шулявке... днем 31 декабря покончил жизнь в своей квартире студент Киевского плитехнического института Андрей Семянко, 25 лет. С петли снят был уже похолодевший труп. Перед самоубийством Семянко был в обществе своей знакомой, с которой ссорился.
 Іще на останній шпальті є традиційний комунікат...

...І на цьому завершу сьогоднішній (вже вчорашній) огляд та подякую за увагу.

-------------------

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" традиційно викладаються нижче та походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.

Попередні випуски:
1 грудня (18 листопада) 1915 р.
27 (14 ст.ст.) грудня 1915 р.




  

четвер, 14 січня 2016 р.

Легіонне

Уфф. Нарешті на bildarchivaustria знайшов хоч одне фото, достеменно пов'язане з Легіоном УСС. Знайомтеся (в разі, якщо ви не заглиблені в тему і не знаєте все січове жіноцтво напам'ять): Орися/Олена?/Ярема Кузь, донька залізничного урядника з с. Банилів що на Буковині, станом на січень 1916 р. має 20 років. З початком війни вступила до Червоного Хреста, а згодом зголосилася до Легіону Січових Стрільців.


Санітарну службу згодом змінила, склавши відповідні нормативи, на піхотний стрій, служила, щонайменше деякий час, в українському ескадроні 8-го Галицького цісарсько-королівського уланського полку і згодом, як пише кореспондент "Буковини" та як видно на фото, "носить сірий мундур і уланську шапку і має шаржу кадета". Учасник численних боїв; на Маківці, згуртувавши навколо себе з десяток стрільців, власноруч гранатами знищила вороже кулеметне гніздо.
Знаючи російську мову, була талановитим розвідником.
У 1915 р. була щонайменше двічі поранена, один раз, у серпні 1915 р. - важко, і будучи на той момент вже розтиражованим австрійським героєм, користувалася увагою громадськості і найвищого керівництва імперії. Війну наче пережила, жила у Відні, де й померла, але достоту подальша доля невідома.
За повідомленнями тієї ж "Буковини", героїчний ореол має вся сім'я - до літа 1915 р. обидва її брати вже загинули на полі бою, батько також помер, а шваґр, вищий офіцер, одужував після поранення у віденьскому шпиталі. Насправді ж ситуація стає набагато драматичнішою, якщо зазначити, що її батько, Танасій Кузь, помер від тифу у таборі Талергоф 14.03.1915 р., потрапивши туди через підозри місцевої влади у русофільстві (найімовірніше, помилково):
"КУЗЬ Афанасий, 53 г., жел.дор. ст. кондуктор, Черновцы (Бук.), арест. 1914, умер в Талергофе 14/3 1915 от тифа, могила № 1198. ЦГИА 1 с. 31. Офиц. спис. (назван «Куц»); спис. М. поз. 1316 (назван «Кус Остман»)".
Корисні посилання:
1. Стаття зі свідченнями сучасних родичів
http://molbuk.ua/…/57225-bukovinka-shukaye-rodichv-svoyeyi-…
2. Передрук повідомлень з газети "Буковина" за липень 1915 р. у праці О.Добржанського і В.Старика:
https://books.google.com.ua/books…
4. Джерело повідомлення про Т.Кузя:
http://dragos-olar.livejournal.com/19571.html
5. Джерело світлини "хороброї української фройляйн Яреми Кузь з українського легіону при корпусі Хоффмана"http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx…

середу, 6 січня 2016 р.

"Провінційний читач". Допис №5

 Нынѣ, когда на дворѣ Святъ-вечеръ, а сугробы на улицѣ подбираются къ самому окошку, полѣзно вспомнить наставлѣнія любителя добродѣтельности. Сколько семействъ обратятъ свой слухъ въ сей вечеръ къ лукавымъ мелодіямъ «Щелкунчика», и будутъ наблюдать кружащіеся вихри постыдной французской пляски?... А колико осмѣлятся слѣдовать совѣтамъ Россіянина и соберутъ вечеринку по стариннымъ Руским обычаям? Темъ важнѣе поделиться такимъ благонамѣреннымъ разсужденіемъ с нынѣшними читателями!



Подарокъ матерямъ семействъ на Новый годъ, или нравоучительныя письма
(Окончаніе)  

Письмо ЧЕТВЕРТОЕ
о новыхъ пляскахъ и о старинныхъ Рускихъ забавахъ.
 
Тщеславіе сзываетъ на балъ
Хотите ли видѣть въ Рускомъ городѣ многочисленное не Руское общество? Поѣзжайте на балъ. Для чего же туда съѣзжаются? Говорятъ, будто бы для веселья. Забывъ свое родное, прилѣпясь къ чужому, мы и слѣдъ потеряли къ радостямъ душевнымъ, къ веселіямъ сердечнымъ! Тщеславіе сзываетъ на балъ, мода располагаетъ прыжками ногъ и круженьемъ головъ; у выхода часто встрѣчаетъ болѣзнь; дома находимъ разкаяніе; и опять отъ скуки – летимъ въ область модъ и тщеславія.
Изъ всѣхъ новыхъ плясовъ вальсъ есть опаснѣйшій врагъ стыдливости, скромности и здоровья… Загремѣла музыка, взвились, понеслись кружащіеся вихри. Мущина обхватываетъ невинную, стыдливую дѣвушку; дыханія ихъ соединяются; отъ быстраго круженія бьется сердце, кровь волнуется. Вскорѣ несчастная жертва почти въ беспамятствѣ бросается на стулъ. Не изъ пытки ли она выходитъ? Нѣтъ! она вырвалась изъ вальснаго вихря. Возвратясь домой, тщетно ищетъ успокоенія на мягкомъ пуховикѣ. Разгоряченное воображеніе, взволнованная кровь гонятъ сонъ от очей, а отъ сердца – спокойствіе. Скоро, скоро весна жизни превратится въ дни мрачные, въ дни ненастные! Съ вихремъ вальсовъ и другихъ мятежныхъ плясокъ улетаютъ пріятности, улетаетъ красота, подруга скромности, стыдливости, спокойствія, любимица Природы и простоты…
Разгоряченное воображеніе, взволнованная кровь гонятъ сонъ от очей
Отцы и матери! Дочери ваши кружатся; а вы, вы переселились душами в карты, и не мыслите, чему онѣ подвергнутся. При пагубномъ новомъ воспитаніи съ шести и семи лѣтъ начинаютъ выправлять станъ и тѣлодвиженія Россіянокъ, какъ будто бы Природа ошибалась, надѣляя Россіянокъ животворнымъ здоровьемъ, скромнымъ видомъ, стыдливою поступью и лицемъ, на которомъ розы спорили съ лилеями? Съ четырнадцати и пятнадцати лѣтъ, а иногда и ранѣе, начинаютъ кружиться въ вальсахъ и прыгать в экоссисахъ. Въ самое важное и единственное время жизни, когда Природѣ нужно укрѣпить и привесть в зрѣлость жизненныя силы, мода, гибельная мода, нарушаетъ ходъ Природы, изнуряетъ здоровье и повергаетъ жизнь въ томительное изнеможеніе. Тускнѣетъ огонь въ глазахъ, увядаютъ розы, блѣдность водворяется въ чертахъ лица, изморщеннаго прежде времени отъ мятежныхъ плясокъ, безсонницъ, отъ воспаленнаго воображенія. И такихъ-то жертвъ моды хотятъ сделать супругами и матерями? Вступя въ бракъ, чрезъ два и три года онѣ уже въ тягость самимъ себѣ… Имя матери едва ли услаждаетъ ихъ сердца; оно предвѣщаетъ имъ начало новыхъ обременительныхъ болѣзней, неизвѣстныхъ въ Россіи до тѣхъ поръ, пока моды и тщеславіе не изгнали Природы и разсудка.
Отъ сихъ горестныхъ мыслей обратимся къ стариннымъ воспоминаніямъ.
Жизнь скоротечна; мы гости, а не жильцы въ семъ мірѣ. Но и въ краткую нашу жизнь сколько горестей встрѣчаемъ!... Невинныя удовольствія, безпорочныя забавы развеселяютъ сердца такъ, какъ ясные солнечные лучи развеселяютъ Природу послѣ бурь и мрачнаго ненастья. Что же бы сказали о людяхъ, которые въ пріятные лѣтніе дни, заключа себя добровольно въ каменныхъ стѣнахъ, завѣсивъ окна отъ дневнаго сіянія, вздумалибъ жить при освѣщеніи искуственныхъ огней: что бы сказали о сихъ людяхъ? Но такіе люди у насъ появились со времени модъ и тщеславія. Прелести Природы, безпримѣсныя удовольствия замѣняютъ они забавами искуственными; чѣмъ болѣе умножаютъ они сіи забавы, тѣмъ болѣе чувствуютъ пустоту въ сердцѣ и душѣ.
Предки наши были знакомы съ невинными и безпорочными удовольствіями.
Умствовать о сердечныхъ удовольствіяхъ все то же, что и истреблять ихъ. Что чувствуемъ, тѣмъ наслаждаемся. Для васъ, матери-Россіянки! изображу Рускую старинную вечеринку.
Купеческая семья XVII вѣка кисти Рябушкина
Посмотрите! скромныя дочери попечительнаго отца и доброй матери сидятъ въ кружокъ и работаютъ. Встарину не мыкались изъ дому за нарядами. дна шьетъ платье для матери, другая для себя; третія готовитъ одежду для бѣдной вдовы и несчастному сиротѣ. Съ каждымъ движеніемъ руки и сердце согласуется. Сладостно, восхитительно мыслить, что труды наши посвящены любви и благотворенію!... Между тѣмъ Руской отецъ, сидя посреди двухъ своихъ сыновъ, читаетъ священныя книги; объясняетъ должности общественныя, или разсказываетъ о родинѣ, о землѣ Руской, о краѣ прародительскомъ, который надѣленъ Богомъ всѣми дарами и всѣми благами. Мать и хозяйка занимается домашнимъ распорядкомъ. Съѣзжаются родственники и друзья; начинается бесѣда душевная, бесѣда сердечная. Воспоминаніе прошедшаго умножаетъ бытіе: такое воспоминаніе есть удѣлъ добрыхъ душъ и сердецъ. По лѣтамъ мы отжили, по сердцу живемъ; живемъ, - естьли разкаяніе не помрачаетъ ясныхъ прошедшихъ дней. Старики вспомнили радостную свою молодость! Отецъ семейства обращается къ дочерямъ своимъ: «Вы» говоритъ онъ: «провели день Божій въ добрѣ; повеселимся. Оставьте работу, утѣште насъ стариковъ». Сладостнымъ, пріятнымъ голосомъ скромныя дочери заводятъ Рускую пѣсню; начинается пляска, и какая же? Та же самая пляска, которою Руская Царица ЕКАТЕРИНА утѣшалась въ часы отдохновенія отъ Царственныхъ трудовъ для земли Руской.
Отцы и матери молодѣютъ весельемъ и молодостью своихъ любезныхъ, милыхъ дочерей. Юная кровь не волнуется, воображеніе не разгорячается; послѣ безмятежныхъ и невинныхъ забавъ наступаетъ сонъ тихій и спокойный. Тутъ кстати можно припомнить, что Рускіе наши Цари, выбирая невѣстъ, вмѣстѣ съ матерями своими обозрѣвали ихъ во время сна.
Рускія посидѣлки были и семейственнымъ и общимъ весельемъ. На посидѣлки приглашали родныхъ, друзей и пріятелей. Красныя дѣвушки должны быть супругами и матерями. Скромно намѣкаютъ о женихахъ; начинаютъ пѣсню о выборѣ жениха. Величаютъ Князя или жениха, который какъ ясное солнышко все освѣщаетъ собою. Чѣмъ же прельщаются въ женихѣ? Золотою ли казною, дорогими ли соболями? Нѣтъ, вмѣстѣ со звуками пѣсни невинныя сердца повторяютъ: «Не златой казнѣ, / Но твоей красѣ, / Очи и сердца давно всѣ продали». Старинная продажа сердецъ ни мало непохожа на нынѣшний торгъ, не сердецъ, но приличій и выгодъ.
Не стану утверждать, будто бы и встарину не было придачи человѣка къ именію и деньгамъ. Но можно сказать рѣшительно, что такая придача была гораздо рѣже.
Наступали Святки, наступали новыя игры, новыя Рускія, непокупныя веселья. Стужа на дворѣ, морозъ стучитъ въ окна; краснымъ дѣвушкамъ это не страшно: онѣ не поѣдутъ изъ теплыхъ теремовъ мыкаться за мнимыми забавами, за неизбѣжными болѣзнями. Ихъ радость не за горами, она съ ними – въ ихъ сердцахъ. А радость или въ сердцѣ, или нигдѣ. Душевная радость все украшаетъ, подобно сказачной волшебницѣ тѣсный теремъ превращаетъ она въ свѣтлые палаты. И какъ не радоваться сердцу въ кругу родныхъ и друзей? Всѣ свои, всѣ родные по сердцу и душѣ; всѣ собрались веселиться не покупнымъ, а душевнымъ весельемъ.
Скажутъ, что Рускія пляски и игры были общими увеселеніями всѣхъ людей Рускихъ. Какъ же жителямъ большаго свѣта поравняться въ пляскахъ и играхъ съ простолюдинами? Отвѣчаю мимоходомъ, что всѣ пляски иностранныя, въ чужихъ странахъ также общія для всѣхъ.
Екатерина ΙΙ въ рускомъ платьѣ
Матери Россіянки! я по возможности моей доказалъ, что наши отечественныя невинныя игры и забавы не только по тому лучше, что онѣ наши, но по тому, что онѣ хранятъ здоровье и чистоту нравовъ. Вѣнценосная Матерь Россіи, Руская Царица ЕКАТЕРИНА Вторая... желала возобновить всѣ сердечныя радости, свойственныя землѣ Руской. Въ Царскихъ палатахъ, гдѣ каждый Ея часъ посвященъ былъ счастію Россіи, Она учреждала всѣ старинныя игры, всѣ отечественныя забавы… Матери-Россіянки! исполните Ея желанія, - воспитывайте дочерей своихъ для счастія земли Руской!
Любитель семейственнаго воспитанія.
10 декабря 1814.

            Москва.

---------------------------------------

Основні матеріали Провінційного читача походять з фондів Відділу рідкісних книг і рукописів НБ КНУТШ. Ілюстрації та деякі інші додатки можуть походити з інших джерел.

Попередні випуски "Провінційного читача": №1№2№3, №4. + "О духе законов российских"