Вільнюський Псалтир 1576 р.

Презентація з фотографіями стародрука, про який ідеться у цій доповіді.
Зображення можна також відкрити в повний розмір у новій вкладці

Тріодь Цвітна

ЧИТЕЛНИКУ ЛАСКАВЫЙ!

Хоча так починається передмова, звична для українських кириличних стародруків, редактор києво-печерської Тріоді Цвітної Тарасій Земка у 1631 р. обрав більш консервативний церковнословянський варіант звернення. Для стандартних богослужебних книг це виглядало виправданим кроком: «єще же да Орѳографїа Грамматичнаа Діалекту нашего славенскагѡ пространнаго, и всѧкоѧ блг^дти и сладости преисплъненнаго съхраненна будетъ : а єже єстъ връхъ, да в Книгахъ нашихъ Цр҃ковныхъ безмѣстїй различныхъ и єресїй ѹбѣгнемъ.». 

Видання Земки було обрано мною як одне з найдавніших, до того ж багато та своєрідно проілюстроване. Сама історія підготовки видання в умовах моровиці зимою 1630 – 1631 рр., згаданої редактором у тій самій передмові, надає цій книзі додаткову цінність: «Нетокмо бо вещество неудобъ снабдѣвашесѧ, но и художникъ єдва ѡбрѣстисѧ възможе, всѣмъ наченшимъ сію Кнігу смрътоноснымъ ѡружїемъ (єже въ мимошедшее лѣто _҂ах҃л, наченше ѿ пръваго днѧ М^сца Августа, даже до Априллѧ, в^ъсем^ъ ѹже лѣтѣ, въ Обители же ст҃ой зде, и въ градѣ Кіевѣ и въ окрестныхъ Градѣхъ ѕѣлѡ сверѣпствоваше) посѣченнымъ бывшим^ъ». 

Зважаючи на це, варто було б із розумінням прийняти ритуальне прохання редактора, звернене до читача: «Тебе же Читателю бл҃гій молю, пръвѣе да простиши ми погрѣшеннаѧ: посемъ да Ба҃ мл^ствуеши ѡ насъ въ сем^ъ дѣлѣ трудившихъсѧ, да насъ и въ прочее ѹкрѣпитъ , и ѹдовли^т, здравїемже и разумомъ».

У викладі літургійної риторики, що облямовує найважливіший для християнина святковий цикл, було б цікаво поглянути на «словенський» богослужебний стандарт у порівнянні з грецькою службою та латинським обрядом. Тому  виклад матеріалу із Тріоді Цвітної буде супроводжуватись витягами з контрреформаційного Римського місалу та грекомовних Тріодей XVI – XVIII ст., приблизно синхронних українським стародрукованим виданням. У випадку грецьких друків спочатку використовуватиму Тріодь Пісну, оскільки до неї вже в ΧVI ст. прикладали всю Страстну Седмицю до суботи включно. Ось, зрештою, що я «ѡ ѹпотребленїи єѧ чинномъ и полезном^ъ, пре^длагаю: ты же прочести молю не полѣнисѧ».

Починаємо! Introitus.

Въ Пѧтокъ Шестыа Нд҃ли Ст҃го Великаго Поста, на Вечерни…

Душеполезную съвершивше Четверодесѧтницу, и Стую Неделю Стрсти Твоеѧ, просимъ видѣти члколюбче, єже прославити въ ней величїѧ Твоѧ, и неизреченное нас дѣлѧ смотренїе Твое, єдином^дренѡ поюще, Ги҃ слава Тебѣ…

Далі буде.

Свято Революції чи Українське Віче?

29 (16) березня 1917 року, рівно сто років тому, на вулицях Києва відбулася масова, дійсно всенародна, маніфестація, що отримала в історії назву «Свято Свободи» або «Свято Революції». Вона не була унікальним явищем. Подібні заходи, до яких залучалися і військові, і цивільне населення, мали остаточно закріпити перемогу революційних сил, а разом із тим – підтвердити легітимність новоутвореного Тимчасового уряду. В різних містах колишньої Російської імперії вони відбувалися в різний час протягом березня й навіть квітня 1917 р. – з огляду на  віддаленість від Петрограду та докладені організаційні зусилля. Окрім демонстрації патріотичного єднання, тріумфу демократії та довіри lj Тимчасового уряду, ці виступи були також пробою сил для місцевих політичних рухів, а склад маніфестантів міг реально відбивати співвідношення політичних сил у регіоні. У Києві центральною локацією свята була Думська площа (нині – Майдан Незалежності). До неї через Хрещатик зтікалися колони з усіх навколишніх вулиць, аби привітати членів Виконкому київської губернської Ради об’єднаних громадських організацій, що стояли на балконі міської думи. Вельми помітною серед інших була українська колона під жовто-блакитними прапорами, рух якої починався від Володимирського собору й далі Бібіковським бульваром, Хрещатиком до Думської площі.

Нижче наводяться фотографії, зроблені 16 березня 1917 р. у Києві.

Кадр зроблено 16 березня 1917 р. Пам'ятник Столипіну підготовлено до знесення.

Це фото, імовірно, зроблене вже після 16 березня, оскільки Столипіна на своєму місці вже нема. Можливо - під час української маніфестації

Імовірно, фото зроблене 19 березня під час української маніфестації. Майорять жовто-сині прапори, Столипіна не видно  

Успіх маніфестації підштовхнув учасників українського руху, що гуртувалися навколо нещодавно зібраної Центральної Ради, до організації окремої, суто української, маніфестації. У той час як місцем перебування офіційної загальноросійської влади буда Думська площа, Українське віче відбулося 19 березня (1 квітня н.с.) на Софійському майдані, куди колона підходила від того ж Володимирського собору, Фундуклеївською вулицею повз уже знайомий балкон на Думській площі. За підрахунками самих маніфестантів, їх зібралося під Св.Софією до 100 тис., і навіть незаангажовані періодичні видання відзначали участь принаймні кількох десятків тисяч осіб. Відтепер саме Софійський майдан буде пов’язуватися з найбільш значущими подіями процесу українського державотворення.

У сучасних історичних працях, навіть у шкільних підручниках та у тематичний статті української Вікіпедії, «Святом Свободи» називається Всеукраїнська маніфестація 19 березня. На мою думку, все ж таки варто розділити ці дві згадані події, враховуючи різницю в сутності дійства та складі політичних сил, що займалися їх організацією.  

Повідомлення за 16 березня 1917 р. з видання "1917 год на Киевщине (К., 1928)

Повідомлення за 19 березня 1917 р. з видання "1917 год на Киевщине (К., 1928)

          Нижче наводяться різноманітні повідомлення з газети "Киевлянин" за 16-21 березня 1917 р. (ст.ст.).

Розклад святкування "Свята Свободи" з газети "Киевлянин" від 16 (29) березня 1917 р. "Украинские организации собираются к Владимирскому собору в 9 час. и присоединяются к шествию вслед за ІІІ вокзальной группой". Це єдина згадка в чорносотенній газеті про участь українців у маніфестаціях. Про 19 березня не буде сказано ані слова.

Краще б уже коли прокинувся, але нехай

Шпальти "Киевлянина" взяті з електронних ресурсів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (nbuv.gov.ua), сторінки видання "1917 год на Киевщине" - на сайті Державної публічної історичної бібліотеки Росії (elib.shpl.ru). Фотографії взяті з різних джерел, інформація про які не збереглася. Прошу в разі виявлення джерела надавати про нього інформацію у коментарях. 

Про жінок і не тільки - додаток до рубрики "ПОБФ"

Напередодні 8 березня та в очікуванні проголошення вироку Савченко пішла хвиля публікацій про її "стрілецьку реінкарнацію" - Олену Степанів та інших стрілецьких дівчат Великої війни.

До цього можу додати, що сама Степанів стала "селебріті" ще в перші місяці існування легіону й до росіян слава про неї дійшла ще до її полону, через швейцарські українознавчі видання. Ось приклад милого діалогу між "Киевлянином" та львівським "Ділом", що стався восени 1915 р. "Елена Степанивна" там займає гідне місце.

Принагідно зазначу, що автор російської рецензії - професор Київського університету Юліан Кулаковський - відомий не стільки через свою монархічну та націоналістичну російську (попри польське походження) позицію, скільки завдяки своїм фундаментальним працям з історії Візантії. Як би там не було, його портрет поміж іншої дореволюційної професури прикрашає те крило Червоного корпусу, де зараз розташовується історичний факультет КНУ. Існують аж дві його біографії, яскраво написана книга Пучкова та вельми формалізована могографія Лесі Матвеєвої. Тобто його внесок в науку визнається вповні, й навіть з повагою до його громадянської позиції. З іншого боку, все одно тіпає, коли його хтось в історіографічних оглядах називає "славетним українським візантиністом".

Ю.Кулаковський (1855-1919)

Олена Степанів (фото з цитованої вище статті у "Тижні")

Нижче викладаються відповідні статті в двох знайомих газетах. Зверніть увагу, що стаття Кулаковського в "Киевлянине" починається в самому низу першого зліва стовпчика і продовжується в наступних рядках.

   

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.

Про повсякденне

Рівно 170 років тому, 13(25) січня 1846 р. у Києві була, можна сказати, відлига. Від 0 до +2 С. Пасмурна погода, ввечері пішов сніг - можна собі уявити, що був він мокрий і танув, ледь діставшись до землі. Цікаво, що 12(25) січня 1916 р., 100 років тому, погода була майже такою самою, від +0,8 до +2,2 С, суцільна хмарність і невеликі опади. Теорія глобального потепління захиталася, здається.

На базарі в м.Києві, що відбувався в другій половині січня (на початку лютого за н.ст.), крупа гречана коштувала 50 коп. сріблом за пуд. Важко сказати, наскільки це відповідає сучасним 28 грн за кіло... Однак, якщо перерахувати вартість дорогоцінного металу, виходить, що пуд гречки у січні 1846 р. дорівнював 9 грамам чистого срібла. Якщо ввважати, що 1 г срібла коштує... ну, припустимо, 16 грн, вийде, що 1 кг гречки у 1846 р. коштував... 8 грн 80 коп!

Хоча, звісна, річ, ці розрахунки не відбивають реального співвідношення цін, бо відносна вартість різних видів продуктів та дорогоцінних металів могла бути - і була! - відмінною від сьогодення. Наприклад, якщо взяти ціну "коров'ячого", себто вершкового, масла - 20 коп. ср. за фунт, виявиться, що це відповідає майже 30 грн за типову пачку 200 г, що зараз коштує 18-21 грн. Без особливої впевненості, але можу припустити, що це відбиває характерний розрив у вартості продуктів тваринного й рослинного походження, властивий доіндустріальній економіці, коли м'ясо і супутні харчі традиційно були розкошами. Кращий результат дав би розрахунок споживчого кошика з середньої зарплатні, але для таких складних підрахунків під рукою немає даних, часу і натхнення. Зацікавлений читач може спробувати зробити це самотужки ;)

А задля того, аби краще прив'язати той момент до поширених історичних знань, згадаємо, що в ті самі січневі дні 1846 р. у Києві збирався на вечірні посиденьки з політичними розмовами гурток молодих інтелектуалів, який згодом отримає назву "Кирило-Мефодіївське товариство".

І насамкінець, прив'язуючи цей допис до бібліофільської тематики, поділюся оглядом книжкових новинок, який пропонується читачам у тому ж номері "Киевских губернских ведомостей". Нагадую, що зображення можна побачити у більшому розмірі, відкривши його в новій вкладці.

Джерела:

Номер "Киевских губернских ведомостей" від 25 січня (6 лютого н.ст.) 1846 р. можна переглянути у відповідному зшитку через інтерфейс сайта Old printed books:

http://www.rare.univ.kiev.ua/eng/showbook/showbook.php3?0007884

Інші зшитки газети за суміжні роки віднайдуться за пошуком в електронному каталозі Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича КНУ ім. Тараса Шевченка.

Номер газети "Киевлянин" за 13 (26) січня 1916 р. - на сайті НБУВ.

Фото срібного карбованця 1846 р., що прислужився вказаним на ньому номіналом срібла - звідси.