"Провінційний читач". Допис №3.

Провинціальный читатель

о славѣ Россовъ нынѣшней и грядущей

Воистинну, се новый Александръ Великій, Царь славныхъ Россовъ
(изъ библіотеки Gallica)

Обозрѣвая выдающіеся свершенія нашего славнаго вѣка, чудныя и достославныя дѣянія Екатерининскихъ Орловъ, невольно чувствуешь въ груди своей безпокойство: какъ же грядущія поколенія сумѣютъ сохранить честь и славу Россовъ, естьли не будетъ среди нихъ ни славной памяти Генералиссимуса Графа Суворова, ни достойнаго ученика его Князя Кутузова, побѣдителя Бонапарта и двунадесяти языковъ? Посмѣетъ ли Англинскій Левъ, Французская Гіенна или Шакалъ Турецкой снова дерзнуть ополченіем противъ Россіи, не имѣя страха предъ славными нѣкогда имѣнами? Смогутъ ли потомки наши должнымъ образомъ отвѣтствовать бахвальству иноземцовъ, дерзающихъ восстановить власть Полумѣсяца в Тавріи, или – сверхъ того! – разоряющихъ Левантъ и терзающихъ души православныя? Сможетъ ли нѣкий потомокъ нашъ поразить Турокъ (будѣ тогда сіе невѣрное племя) какъ разилъ ихъ Суворовъ? Увидимъ ли еще комету, возвѣщающую славные викторіи надъ бусурманами, какъ было въ лѣто 1767-е, на зарѣ Екатерининскаго Вѣка?

Сіе твореніе помѣщено въ журналѣ «Собесѣдникъ», ч.1, 1783 г., изъ фондовъ НБ КНУТШ

Оттуда сіи строки М.Хераскова:

О ты! что въ роскошахъ уснулъ,

Проснись! проснись! и зри Стамбулъ,

Надъ луннымъ кругомъ мечь висящій;

Окровавленъ и страшенъ онъ,

Низвергнуть твой высокій тронъ

И пагубой тебѣ грозящій.

-

На небѣ зримый въ далекѣ,

У Россовъ грозный знакъ въ рукѣ;

Ихъ острый мечь, твоя комета

Блистающа въ твоихъ очахъ;

Твой хощетъ градъ разрушить въ прахъ,

Отгнать въ Медину Махомета.

Или снова, въ слѣдъ за піитомъ Державинымъ, придется потомкамъ нашимъ попрекать доблестнаго Снигиря, дабы не пѣлъ онъ «пѣсню военну» безвозвратно ушедшему сыну Марса!

Съ иными стихами Державина, изданными  во 2-мъ т. его Сочиненій въ 1808 г., можно ознакомиться по ссылкѣ на сайтъ Отдѣла рѣдкихъ книгъ и рукописей НБ КНУТШ

Нѣтъ теперь мужа въ свѣтѣ столь славна:

Полно пѣть пѣсню военну, Снигирь!

Бранна музыка днесь не забавна,

Слышанъ отвсюду томный вой лиръ;

Львинова сердца, крыльевъ орлиныхъ

Нѣтъ уже съ нами! – что воевать? –

Ахъ!... Не возможно сердцу остановить свой безпокойный бѣгъ! Ужели Синицы заклюютъ Рускаго Снигиря?... И не будетъ правды въ словахъ «рускіе прусскихъ всѣгда бивали»?... Не будетъ болѣ смысла въ короткой реляціи Суворовской «Ура! Варшава наша!»?...  Не посмѣетъ веселиться славный Россъ!

Увы!... Только славные потомки смогут охладить сердце и разгорячить разумъ нашъ воображаемыми картинами будущего Рускаго Тріумфа!

---------------------------------------

Основні матеріали Провінційного читача походять з фондів Відділу рідкісних книг і рукописів НБ КНУТШ. Ілюстрації та деякі інші додатки можуть походити з інших джерел.

"Провінційний читач". Допис №2

(Источникъ)

Нижеследующим письмом продолжу я делиться с достопочтенными читателями душеспасительными мыслями, вышедшими в свет из-под пера неизвестного московского литератора. Впрочем, весьма вероятно, что под сей не столь замысловатой маской скрывается сам незабвенный Федор Глинка, редактор Руского вестника. Любомудрый Провинциальный читатель однако же заметит, что некоторыя сии справедливыя изречения не токмо о великорусском, но и о малороссийском народном наречии высказаны быть могут. Некоторые яркия выражения им подчеркнуты особо, дабы отягощенному делами посетителю не было нужды вычитывать все до буквы в поисках основной мысли. 

Подарокъ матерямъ семействъ на Новый годъ, 

или нравоучительныя письма

(Продолженіе)   

ПИСЬМО ВТОРОЕ
о языкѣ отечественномъ

 

Употребляя Рускую одежду, Россіянки говорили однимъ Рускимъ языкомъ. Имена Бога, отца, матери, всѣ названія, животворящія души и сердца, учились онѣ произносить роднымъ словомъ. Россіянки были дѣйствительно Россіянками. Все внушало въ нихъ непреодолимую любовь къ отечественному краю; никуда не переносились онѣ из него ни мыслями, ни желаніем. Отецъ, родные, всѣ изъяснялись одинаково: словесное произношеніе и пѣніе, все прилѣпляло сердце къ земле Руской. Привычка вторая Природа: истинна сія неоспорима. Сперва отвыкнетъ слухъ отъ выговора роднаго нарѣчія, потомъ и сердце отвыкаетъ отъ отечественныхъ нравовъ и наслажденій; наконецъ, воображеніе переселитъ въ область мечтаній. Тогда, вмѣсто простоты, вмѣсто сладостнаго душевнаго умиленія, вмѣсто невинныхъ забавъ семейственныхъ, появляются роскошь, тщеславіе, разсѣянность. Мы въ томъ же краю, но тотъ край уже намъ чужой! Что въ немъ есть, того не видим и найти не умѣемъ. Мечта тщеславія влечетъ въ вихрь разсѣянности; и тутъ нѣтъ радости; а между тѣмъ увядаетъ цвѣтъ здоровья и счастія душевнаго. Отъ заразы новаго воспитанія молодость гибнетъ въ мечтахъ; зрѣлыя лѣта исчезаютъ въ разкаяніи; старость проходитъ въ тоскѣ и скукѣ. Встарину, когда не нарушали хода Природы, молодость цвѣла среди забавъ невинныхъ, среди радостей сердечных, среди упражненій полезныхъ; зрелый возраст протекал в удовольствіях и прятныхъ заботахъ семейственных; старость оживлялась воспоминаніемъ прежнихъ веселыхъ дней, участвовала въ радости другихъ, и какъ будто бы снова молодѣла. Тотъ только наслаждается радостями ближнихъ, родныхъ и друзей, кто самъ испыталъ удовольствія сердечныя, нераздѣльныя съ Природой, невинностію и простотою.

И вотъ какъ сія невинныя забавы изображаютъ развращенные Французы! (Естампъ изъ библіотеки Gallica) 

Возразятъ: уже ли все сіе погибло отъ того единственно, что Россіянки стали учиться по Французски?... Точно отъ того. Отъ самыхъ младенческихъ летъ Россіянки, подъ присмотромъ Французскихъ наемницъ выговариваютъ слова чужія, слова Французскія. Произношеніе Россіянок, ихъ слухъ, ихъ разумъ часъ отъ часу привыкаютъ къ словамъ Французскимъ. Французы и Француженки, не умѣя выговорить ни одного Рускаго слова, назвали Руской языкъ варварскимъ, которымъ должны объясняться одни подлые люди!... И кто же сіи подлые люди? Наши братья по Вѣре и по странѣ природной. Отуча слухъ питомицъ своихъ отъ языка Рускаго, въ то же самое время Французскія наемницы отучаютъ и сердца ихъ отъ земли Руской, отъ отцовъ, отъ матерей, словомъ отъ всего отечественнаго. Маленькія дочери, болтая по Французски, могутъ ли уважать тѣхъ, которые не умѣютъ вымолвить ни одного слова по Французски?... Достигнувъ пяти и шести лѣтъ, онѣ почитаютъ себя умнѣе своихъ отцовъ и матерей. А между тѣмъ, наемница и развратница Французская, изъ дружбы, изъ любви, изъ довѣренности сердечной при всякомъ удобномъ случаѣ толкуетъ: какъ жаль вашихъ отцовъ и матерей! Они родились и состарились варварами: они не умѣютъ ни жить, ни говорить, ни мыслить; они только дышутъ, а не живутъ. А вы, - вы все отъ насъ получили, - и жизнь, и душу, и наслажденія!

Утро французскихъ модницъ. Изъ библіотеки Gallica

Со времени сихъ гибельныхъ правилъ родственники и родственницы, близкія къ Рускимъ праотеческимъ нравамъ, прослыли пугалищами. Сперва Французскія наемницы, а потомъ ихъ питомицы, воспитанныя въ Россіи по Французски, стали пересмехать своихъ дедушекъ и бабушекъ. Разрушились связи семейственныя, изчезло уваженіе къ родственникамъ, которые объясняются темъ языкомъ, которымъ говорятъ ихъ крестьяне, ихъ слуги, ихъ служанки…

И послѣ 1812 года то же тщеславіе, тѣ же моды владычествуютъ въ большомъ свѣтѣ. Чудное и непонятное ослѣпленіе! Россіянки, питомицы Француженокъ, во всѣхъ обществахъ, даже и въ Московскомъ Благородномъ Собраніи, не стыдятся говорить языкомъ того народа, которой разорялъ наше Отечество, грабилъ Москву и не пощадилъ храмовъ Божіихъ!... Съ изгнаніемъ Французовъ изъ земли Руской не изгнали разврата, поселеннаго въ ней Французским воспитаніемъ. Безъ языка Французскаго все еще не льзя быть ни воспитаннымъ, ни образованнымъ. Отзывается ли кто къ воспитанницамъ Француженокъ, онѣ не спрашиваютъ ни о душевныхъ, ни о сердечныхъ качествахъ, но о томъ, - знаетъ ли онъ по Французски? И въ самомъ дѣлѣ, какъ показаться въ большомъ свѣтѣ съ мужемъ, которой не говоритъ по Французски? Та несчастная, которая отдала бы свою руку такому невѣждѣ, неминуемо подверглась бы всеобщему посмеянію. «Можно ли» заговорилибъ питомицы Француженокъ: «можно ли выйти за человѣка, которой не умѣетъ произнесть и трехъ Французскихъ словъ? Это ужасно!...».

"Сватовство маіора" кисти П.Федотова наглядно представляетъ чувствованія такой питомицы

    Воины Рускіе, воины храбрые и великодушные, каратели враговъ Россіи и избавители Европы! естьли кто изъ васъ, не зная по Французски, разилъ мужественно Французовъ во Франціи, то возвратясь въ Россію, наймите скорѣе Французовъ, чтобы въ Россіи учиться по Французски. Вѣрныя груди ваши, украшенныя знаками храбрости и чести, не избавятъ васъ отъ посмѣянія, естьли станете отзываться къ питомицамъ Француженокъ по Руски, а не по Французски!... Воины Рускіе! скорѣе по Французски учитесь!... 

Воины Рускіе среди соблазновъ Парижскихъ (источникъ)

Нѣтъ! простите мнѣ, и шутку мою. Вы научили Французовъ уважать оружіе Россіянъ; научите и насъ славою своей уважать Руское, а не Французское.

19 ноября 1814 года.

Москва. 

[Продолженіе впредь]

---------------------------------------

Основні матеріали Провінційного читача походять з фондів Відділу рідкісних книг і рукописів НБ КНУТШ. Ілюстрації та деякі інші додатки можуть походити з інших джерел.

"По обидва боки фронту". 5 (18) листопада 1915 р.

Цього разу "Діло " звернулося одразу до конкретної персони, якій найкраще пасує вислів "По обидва боки фронту". Вступна стаття присвячена обговоренню в польській пресі виступу Михайла Грушевського, наче надрукованого в петербурзькій газеті "Речь". То мала бути відповідь на російські закиди, "що він вів з катедри львівського університету агітацію за відірванєм України від Росії і організував при австро-угорській армії українських стрільців".

Автор підкреслює що Грушевський справді, попри схвалення австрійського панування в Галичині, був прихильником федералістського шляху державного українського будівництва, шляху "перебудови Росії на новочасну конституційну державу на основах політичної автономії народів". Подібні наміри, напевно, проросійські націонал-демократи польські ("пани Дмовські") вважали тотожними своїм, тому український автор "Діда" полемізує з ними, підкреслює різницю між "Дмовськими" і Грушевським, хоча й констатує, що погляди самих галицьких українців опонують останньому. У той час, коли в Росії декларується ""визволеня братів поляків з германської неволі", проф. Грушевський з далекого засланя має громадянську відвагу піднести свій голос не за розширення границь коштом сусідів, а тільки за внутрішню перебудову, за права народів, за національну автономію. Як дуже ріжнить ся те становище .. від становища пп.Дмовських ... !"  

Під основною статтею - художній нарис з життя січового стрілецтва та замітка про українську шевченківську гімназію.

На другій шпальті - цікава квазінаукова стаття на тему "Війна й економічне житє".

Через посередництво нейтрального Копенгагена до "Діла" доходять повідомлення про відставку міністра шляхів сполучення статс-секретаря С.В.Рухлова.

Ще 4 дні тому, у №301 за 1(14) листопада "Киевлянин" дав розлогий коментар цьому звільненню.

Тріумфально продовжується австро-болгарський наступ у Сербії. В дрібних оголошеннях - коротка замітка про підписку на третю військову позичку та згадки про розбудову польової пошти й відкриття нових поштових станцій на окупованій території Королівства Польського.

На останній шпальті поміж іншим є характерний список пожертв на стрілецтво, а ще -  незвичайна реклама дешевого готелю:

Тепер - швиденько до "Киевлянина".

Напередодні ввечері, о 20:30, упокоївся митрополит Флавіан, архімандрит Києво-Печерської Лаври, бюлетені про стан здоров'я котрого друкували в газеті останніми днями. Це була дійсно впливова персона й непересічна особистість свого часу; він, зокрема, очолював православну місію в Пекіні та мав тісні зв'язки з Київським університетом. Його багатюща книгозбірня була розпорошена у 1920-ті роки і принаймні частково загинула. Але й зараз Історична бібілотека на території Лаври містить, мабуть, більшу частину збереженого надбання. Уся перша шпальта газети і значні ділянки наступних присвячені викладу його біографії та подробиць організації паніхіди.

 Основна політична стаття номера "Против России или против режима" присвячена гострим взаємовідносинам "реакційних" чорносотенних політиків і Прогресивного блоку, до якого перейшла частина чорносотенців, розчарована в уряді внаслідок літніх поразок 1915 р. Вельми незвично було почути з вуст автора - А.І.Савенка - критику на адресу реакційного "чорного" блоку. І це від персони, яка люто воювала з усіма проявами лібералізму та українського націоналізму, відігравахла вирішальну роль у заборонах урочистостей на честь Т.Шевченка у 1911 та 1914  рр. Ось витяги з його промов у Клубі російських націоналістів на тему боротьби з "українським сепаратизмом" та у зв'язку з наближенням 100-ї річниці з дня народження поета, що були надруковані 13 (26) cічня 1914 р.:

 -------------------------------------------------------------------------------------------------------

А тепер, у листопаді 1915 р., його допис починається словами: "За 10 лет партийной политической борьбы идеология крайних правых вскрылась в самом неприглядном виде".

Це, втім, не означає, що він позбавився сентиментальних почуттів до чорносотенного руху. 

Виділений червоним маркером фрагмент - несподівана згадка про старого знайомого - Володимира Голубєва. Інтернетам він відомий завдяки блискучим промовам у газеті "Двуглавый орел" проти зловісної коаліції "жидів та мазепинців". А наприкінці лютого 1914 р., у дні роковин українського поета, він відзначився урочистим спаленням портрету Т.Шевченка та побиттям шибок у вікнах єврейських магазинів (з №59 "Киевлянина" за 28 лютого (13 березня) 1914 р.). 

Треба все ж таки відзначити послідовність вчинків героя, "жизнь свою положившего за Родину на поле битвы" та вшанованого згадкою в одному рядку з метром чорносотенців В.Пуришкевичем, який через рік "покладе за Родіну" життя Григорія Распутіна.

З цього ж допису, в якому Савенко полемізує з якимсь "рептильним" київським виданням, дізнаємося, що він займає посаду "уполномоченного по обеспечению топливом гор. Киева", на той момент - мабуть, найважливішу для Києва з огляду на увагу, яку питанням палива приділяли тогочасні Київські газети.  І "Киевлянин" також просто під дописом Савенка публікує дещо недолугий фельєтон під назвою "Тепловой надзор" у вигляді щоденника київського обивателя, що потерпає від холоду.

Поруч із некрологом митрополита Флавіана - чергове повідомлення про поневіряння Київського університету в Саратові та про те, що командувач Південно-Західним фронтом Н.І.Іванов дозволив Київській Духовній Академії залишитися в Києві (мабуть, завдяки остаточній стабілізації фронту).

Деякі інші повідомлення. Під ними - докладний звіт "Совещания по обеспечению Киева топливом" під керівництвом А.І.Савенка (можна ознайомитися через сайт НБУВ, тут уже не буду цитувати).

А тим часом "вдовствующая Императрица" Марія Федорівна після кількаденного перебування в Києві вже повернулася до столиці.

Наразі в мене все.

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" традиційно викладаються нижче та походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.

"Провінційний читач". Допис №1

Під цією назвою публікуватимуться витяги зі "свіжих" часописів та книжкових видань, які міг би читати власник приватної книгозбірні десь у Києві 200 років тому, тобто починаючи з листопада 1815 року.
Основні матеріали походять з фондів Відділу рідкісних книг і рукописів НБ КНУТШ. Ілюстрації та деякі інші додатки можуть походити з інших джерел.

----------------

зображення з електронної бібліотеки Gallica

"За окном - мороз, мелкий колючий снег стремительно укрывает землю белым саваном. Недолго уж осталось ждать приятной череды зимних праздников - сначала Никола Зимний, а вслед за ним и Рождество. Вокруг - покой; хочется согреть у домашнего очага не только тело, но и душу, предаться неспешным благонамеренным беседам, добродетельность коих согревает сердце не хуже домашней печи. Изразец источает тепло, а в руках - последний томик "Русского вестника" в новом твердом переплете. Сколь уместным именно в такой морозный долгий вечер будет вспомнить нравоучительные письма! Их, чувствуя приближение холодов и необходимость с пользой коротать зимние вечера, писал в журнал "неизвестный" московской литератор".

 

Подарок матерям семейства на Новый год, или нравоучительные письма 

Письмо Первое 

о старинной одежде и о вреде новых нарядов

<...>

Скажу утвердительно: многия Россиянки не оставляют предубеждений Французскаго воспитания от одного ложного стыда. 

<...>

Предки наши не жаловались на суровость воздуха; покрой их одежды и образ жизни, приличный Руским в России: вот что защищало их от бурь, непогод и предохранило от множества болезней, которыя появились с роскошью, модами и разсеяностию.

<…>

Естьлиб предки наши могли предвидеть заразу мод, естьлиб могли предусмотреть гибельныя оной последствия, то и они тоже бы сказали, что говорят и пишут справедливые порицатели нынешних смертоносных мод и убийственных нравов.

<…>

«Кто ослепил, кто очаровал пагубными модами умы и души Россиянок?

<…>

Россиянки, едва приодевшись, рыщут по балам, кружатся целые ночи; с восходом солнца, когда их соотечественницы вставали, оне от истомления тела и души бросаются в постели, мучатся безсонницей, или, за нарушение всех уставов Природы, подвергаются болезни и не редко преждевременной смерти!…

<…>

Как же им быть супругами и матерями? Захотят ли исполнять священную материнскую обязанность; но истощенныя силы не позволят: из грудей матери младенец будет сосать отраву… При дыхании холода и морозов, под шумом  осенних непогод и зимних бурь, Росссиянки цвели крепостью здоровья, были матерями-кормилицами, и живя по уставам Природы и предков, едва знали, что такое немощь и болезнь…

Для матерей-Россиянок осмеливаюсь предложить некоторыя полезныя мысли; для них лучший подарок то, что служит в пользу их дочерей. Счастлив буду, естьли в письмах моих найдут оне полезное: есть еще Россиянки, для которых то приятно, что полезно.

В старину Россиянки, воспитываясь под кровом домашним, в недрах милого семейства, и слухом не слыхали о модах Парижских.

<…>

Повторяю еще: старинная одежда Россиянок, согласная с природой, от самаго младенчества во всех возрастах жизни сохраняла здоровье и красоту. Новую ветротканную Французскую одежду можно назвать губительницею прелестей, юности и вестницей преждевременной смерти.

<…>

Главную мысль о пагубе Французских мод заимствовал я из книги одного благоразумного Французского Писателя. Естьли новыя одежды смертоносны в Париже, где и легкой мороз называют Сибирскою стужею, то что же сии модныя одежды там, где шесть месяцев луга и поля мертвеют под зимним снегом, где шумят бури и вьюги?...

<…>

Тот же Французской писатель, из которого почерпнул я главную мысль о пагубе Французских мод, между прочим говорит: «На одном из Парижских кладбищ с содроганием сердечным читаю сию надпись: Здесь лежит прах Луизы Лефевр: на двадцать третьем году стала она жертвою убийственной моды. Рука нежного и неутешного супруга слова сии начертала».

И в нашем Отечестве сколько матерей, сколько супругов, посещая места, где лежит прах сердцу их драгоценный, могут сказать: Здесь лежат жертвы убийственных Французских мод!...

Россиянки! нежная матерь Отечества, Великая в Царях ЕКАТЕРИНА Вторая, любила Рускую одежду и не редко носила её. Она желала, чтобы, вместо губительных мод, оживотворилась простота сладостной семейственной жизни. Сия Великая Царица-Россиянка, умея и желая каждым своим поступком покорять сердца Руския, на одну вечеринку ко Льву Александровичу Нарышкину приехала в одежде Царицы Наталии Кириловны. Нарышкин, в слезах и в восторге душевном целуя руку Государыни, восклицал: Матушка! Матушка! и за слезами не мог более ничего промолвить. Да и можно ли что-нибудь прибавить к сему сердечному изречению?..

Зліва - зразок паризької моди з часопису "Галатея"  (1830 р.) з фондів НБ КНУТШ. Справа - портрет цариці Наталії Кириловни (Наришкіної), матері Петра І (XVII ст.). 

<…>

Возвратясь хотя не совсем к Руской одежде, по крайней мере приблизясь к той, которая должна быть в России, мы принесем пользу здоровью и отнимем у роскоши силу разорять города и деревни. Есть бедные, есть несчастные; их оживим, их осчастливим!..

<…>

Матери-Россиянки! не отдавая дочерей своих в присмотр Французских наемниц, не расточая домашнего добра на прихоти ненасытной роскоши, украшайте дочерей своих скромностью и добродетелью! Тогда и в простой семейственной одежде будут оне казатся тем, чем были в старину скромныя Россиянки: оне будут Ангелами Божиими и властительницами сердец по праву добродетели.

Любитель семейственного воспитания.

9 октября 1814.

Москва

(Продолжение впредь)