"По обидва боки фронту". 27 (14) грудня 1915 р.

Уже давно не писалося в цій рубриці, були сумніви чи напишеться колись узагалі. Однак, день 27 грудня у львівському "Ділі" виявився вельми цікавим і це спонукало ще раз зробити реферат газетних чисел столітньої давнини.

У випуску "Діла" за 27 грудня 1915 р. увагу привертає одразу ж передова стаття. Вона з обуренням, яке повністю поглинуло звичну громадянську лояльність, оповідає, що минулого дня газета не змогла вийти через цензурні обмеження. І дійсно, числа за 26 грудня у зшитку немає. Як пише автор, "наш дневник не міг вийти з причини першого дня рим.-кат. Різдвяних сьвят. Ся перешкода, яка зустріла його вчера перший раз при кінці 36-го року істнованя, спричинена зарядженєм ц. к. державної прокураториї, яка, покликуючи ся на розпорядженя в справі відпочинку в неділі і сьвята.... відмовилася приняти наш дневник до цензури". Роздратована промова не раз переривається великими лакунами - результатом дії тієї ж таки цензури, яка щодня розглядає сигнальний примірник перед тим, як друкувати весь наклад.

Цікавою здалася також оповідь "українця в американській армії", якому довелося служити в береговій артилерії, в охороні Панамського каналу. Оті всі "Четверті джелай", "білі кораблі, що везуть південні овочі" синхронізують оповідь із творами О'Генрі та Маркеса. 

На другій шпальті - оповідь про відвідини становища Легіону УСС під Семиківцями австрійського головнокомандувача ерцгерцога Фрідріха. Та сама історії дублюється на наступній сторінці у наказі командувача Легіоном Г.Коссака.  

   

В електронному архіві Національної бібліотеки Австрії збереглися фото цих відвідин.

Цісарсько-королівський головнокомандувач ерцгерцог Фрідріх приймає парад частин 25-го армійського корпусу, до якого входив і полк УСС. Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at)

Крокує 21-й гонведський піхотний полк.
Так само повз ерцгерцога мали пройти й українські січові стрільці.  Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at)

Відвідини шпиталю ерцгерцогом Фрідріхом. Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at). 

Прийом австрійським головнокомандувачем дарунку від Підгаєцької громади.
Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at)

Авто австрійського ерцгерцога виїжджає з розташування Korpskommando Hofmann (тобто штабу 25-го корпусу).
Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at)

Спілуквання з нагородженими вояками на залізнічній станції Підгайці. Грудень 1915 р. (bildarchivaustria.at)
На жаль, не можу встановити достеменно, чи є серед них "усуси".

На тій же третій сторінці транслюється англійське повідомлення про втрати в Дарданельській операції (якраз на днях відбулася евакуація частин ANZAC з півострова Галіполі), а поруч - інформація про епідемію віспи у Львові.

 Дуже мила розвідка "знайти зрадника". В таборі українських військовополонених. У Ташкенті. "У нас довгі руки!".

На останній шпальті, як завжди серед оголошень, маємо кілька цікавинок. Пігулки та настоянки "Ельза", здається, є чи не головним спонсором "Діла". Вміло пристосовуються до воєнних обставин. А галичани між іншим складають пожертви на свята для "усусів".

Тепер - до "Киевлянина".

Тема редакторської статті - кухонна сварка ліберальних чорносотенців з неліберальними чорносотенцями - облямована типовими дописами воєнного часу - про біженців, постачання припасів, ретроспективним описом військових дій (4-ї битви на р. Ізонцо) тощо. У чому відчувається наближення різдвяних свят - так це в оголошенні про підписку на 1916 р. та новорічними адвертисментами на останній шпальті. 

Разом із тим, номер містить цікавий роздум про другу воєнну зиму, що вже вступила в свої права на російському фронті. Про нові хвилі мобілізації та гострий вигук "оружия и снарядов!". Починаючи з весни 1915 р. то є найболючіша тема в російській пресі.

 Деякі фрагменти фронтових і тилових новин, у тому числі згадка про заупокойну службу по митрополиту Флавіану та типова кримінальна хроніка. 

Наразі це все. 

-------------------

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" традиційно викладаються нижче та походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.

Попередні випуски:

13 листопада (31 жовтня) 1915 р.

14 (1 ст.ст.) листопада 1915 р.

Ще дещо за 14 листопада

15 (2 ст.ст.) листопада 1915 р.

18 (5 ст.ст.) листопада 1915 р.

1 грудня (18 листопада) 1915 р.

О благородстве древних или "Россия которую мы потеряли" ТМ

"Обратим внимание на дух уголовных законов, существующих ныне в России, превосходящих своею кротостью, милосердием, человеколюбием уголовные кодексы всех государств! ... Казнь смертная в нашем Отечестве уничтожена (1); смягчена строгость телесных наказаний... не дозволено употреблять в судейских приговорах слова "нещадно" и "жестоко", прекращено рвание ноздрей...".

Страница рукописи Пушкина с изображением казнённых декабристов. 1826 г. (Википедия)

Об источнике власти:

"Самодержавный Государь есть источник всякой Государственной и гражданской власти в России, и из сего обильного и священного источника изливаются струи, которые напояют многоразличными благами миллионы граждан!... одно только Самодержавное Монархическое правление полезно и необходимо нужно для Российского государства. "Горе Царству, коим владеют многие", - говаривал Царь Иоанн.

Император и Самодержец Всероссийский Александр Ι (1801-1825) в исполнении мастера рукотворного фотошопа Джорджа Доу

О сословиях:

"В Российской Империи каждое состояние подданных имеет высокие права, выгоды и преимущества - и увидим, сколь мудры, сколь благодетельны Законы, под коими ныне мы живем и действуем".

Из альбома "Народы, обитающие в Российской империи" (около 1815 г., из библиотеки Gallica)

О духовенстве:

"Российское духовенство, как черное, так и белое, как высшее, так и низшее - изъемлется от всех податей и повинностей, в притеснениях от кого-либо защищается духовным Судебным местом... особы из высшего духовенства награждаются за отличие орденами, наперсными крестами, камилавками, скуфьями и проч., и ни в коем случае не подвергаются телесному наказанию". 

Из альбома "Народы, обитающие в Российской империи" (около 1815 г., из библиотеки Gallica)

О дворянстве:

"Оно доказало многими веками, бесчисленными опытами свое мужество и усердие, храбрость и верность, преданность и любовь к Вере, Царю и Отечеству!... Дворянин освобожден лично от всех податей и телесных наказаний; судится себе равными; может вступать на службу иностранных союзных держав; имеет право покупать деревни;... имеет право переводить своих крестьян из одного селения в другое, и отпускать не только в работы и в услужение, но и вечно на волю(2)".

Из альбома "Народы, обитающие в Российской империи" (около 1815 г., из библиотеки Gallica)

О купечестве и мещанстве:

"Купцам 1-й гильдии дозволяется производить торговлю внутри и вне государства; дано право иметь фабрики, мануфактуры, всякие морские и речные суда... могут ездить по городу в карете четвернею. Купцы 2-й гильдии имеют право производить внутри целой Империи всякие торги... освобождены, как и первогильдейские, от телесного наказания;... мещане же имеют право заводить всякого рода станы и производить на них различные рукоделия, могут содержать трактиры, герберги(3), торговые бани... судятся мещанским судом, могут приобретать земли и домы".

Из альбома "Народы, обитающие в Российской империи" (около 1815 г., из библиотеки Gallica)

О крестьянстве:

"Многие иностранцы, не зная Законов Российских, сравнивали крестьян наших с римскими рабами или с илотами спартанскими утверждали, что они не имеют никаких прав в государстве, но пусть вникнут в дух российских законов... и тогда познают, сколь мудры, сколь благотворны законы нашего Отечества и в отношении сего класса граждан! До времен Царя Василия Иоанновича Шуйского крестьяне пользовались свободным переходом с одной земли на другую; могли жить там, где хотели; но произшедшия от сего крамолы, грабежи, разбои - нарушавшие тишину и спокойствие целого народа - заставили Василия Иоанновича издать постановление, чтобы крестьяне никогда не переходили с одних земель на другие и были бы крепки к тем землям, на которых они тогда обитали(4). Сие мудрое постановление послужило к величайшему благу не только для самих крестьян, но и для целого государства. Российские Самодержцы... даровали крестьянам такие права, какие только возможно было начертать для их блага и счастия!... крестьянам однодворцам (5) дано право покупать деревни и отыскивать прав дворянства,... все казенные крестьяне (6) управляются или Конторами, или Волостными правлениями... могут покупать земли и от посторонних владельцов... Вольные хлебопашцы (7) пользуются свободою и имеют право приобретать собственность... Белопашцы же навсегда освобождены от всех государственных повинностей: таковы потомки Сусанина и Ломоносова! Помещичьи крестьяне (8) обязываются работать на господ своих только три дня в неделю; во время неурожаев помещики должны давать крестьянам прокормление и семена для посеву; в обидах, кем-либо помещичьим крестьянам нанесенных, помещики могут защищать их; в случае же бесчеловечных и жестоких поступков посещика с крестьянами, учреждается Опека над таковым имением и хозяйственное над ним управление предоставляется Дворянским предводителям, а помещик подвергается особенному наказанию. Вот главнейшие права всех вообще крестьян Российских! Пусть иностранцы помыслят о них - и тогда глас их невежества умолкнет, что будто наши крестьяне не имеют никаких выгод и прав".

Завершение:

"Итак - еще раз вознесем моления наши к Промыслу Всевышнего, да даст Он нам силы и крепость к прехождению со славой на сем новом, блистательном поприще, - и, по совершении оного, да соделаемся достойными сынами Веры, Царя и Отечества!" "

Цит. по:

Васильев И. О духе законов,ныне существующих в Российском государстве : Речь, в Московском коммерческом училище при открытии класс российского законоведения произнесенная Иларионом Васильевым... августа 14-го дня 1824 года. - Москва: В Университетской типографии, 1824. - 23 с. 

Примірник видання зберігається в фондах Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича КНУ ім. Тараса Шевченка під шифром C-165559. 

Коментарі за посиланнями в дужках - від автора блога.

------------

(1) ...Спустя два года.

(2) По Указу о вольных хлебопашцах, действующему с 1803 г.

(3) Постоялый двор.

(4) Под крамолой и разбоем подразумевается восстание Болотникова, которое было вызвано общим политическим кризисом в стране времен Смутного времени, и составляло скорее реакцию на усиление крепостного права и увеличение повинностей. На самом деле, уже с конца ΧV века переход крестьян был ограничен "Юрьевым днем" на условиях значительных платежей помещику, а в 1592 г. действие этого права было приостановлено, а  окончательно безусловное закрепощение было оформлено Соборным уложением 1649 г.

(5) По сути, бывшие служилые люди, т.е. близкие по сословному положению к дворянам; в Империи в 1830-х гг. их насчитывалось около 1 млн. (около 2% населения), очень немногие из них сами владели крестьянами. 

(6) Около 1/3 всех российских крестьян в начале ΧΙΧ века , включая однодворцев.

(7) Крестьяне, добровольно освобожденные помещиком за выкуп на основании указа 1803 г.; к 1825 году - 47 тыс. или 0,5% всего крестьянства Российской Империи. 

(8) около 2/3 всех российских крестьян в начале ΧΙΧ века и 55% к моменту отмены крепостного права.

"Провінційний читач". Допис №4.

По мѣрѣ того, какъ зима вступаетъ въ свои права, а солнышко и въ полудень ѣдва выглянетъ из-за горизонта, все болѣ душа стремится къ чтенію душеспасительныхъ книгъ, о коихъ 20 ноября прошлаго 1814 отъ Рождѣства Христова года, по римскому лѣтоисчисленію же декабря 2-го дня, писалось въ третіемъ письмѣ Любителя семейственнаго воспитанія.   

Одинъ из портретовъ А.Венѣціанова

Подарокъ матерямъ семействъ на Новый годъ, или нравоучительныя письма

[Продолженіе]   

Письмо третіе

о чтеніи книгъ

Съ пристрастіемъ къ Французскому языку сопряжено и пристрастие къ Французскимъ книгамъ.

Моды Французскія умервщляютъ красоту, юность и здоровье; чтеніе Французскихъ романовъ умервщляетъ душу, сердце, разсудокъ, и поселяетъ какую-то мнимую чувствительность. Давно уже малое число благоразумныхъ Французскихъ писателей и писательницъ признались, что въ душах Французовъ изчезла честность, а въ сердцахъ – погасло человѣколюбіе. Маркиза Ламберъ, въ наставленіи своемъ дочери, строго запретила, чтобы она не училась Италіянскому языку, потому что развратныя и любовныя Италіянскія книги заражаютъ душу и истребляютъ благонравіе. То же самое можно сказать и о Французскихъ книгахъ. Къ счастію у насъ съ нѣкотораго времени не позволяется печатать пустыхъ любовныхъ романовъ: менѣе будетъ пустыхъ книгъ, менѣе будетъ и пустоты душевной. Менѣе будетъ любовных книгъ, болѣе будетъ любви сердечной. Не странное ли дѣло затѣяли, - учиться любви, нѣжности, вѣрности, и гдѣ же? Въ романахъ Французскихъ!...

Ѣхидна в вѣтротканом нарядѣ

Покаместъ не зашло к намъ новое воспитаніе, почти цѣлые семь вѣковъ не было въ Россіи ни одной книги, заключающей въ себѣ хотя одну мысль, которая бы могла разрушить союзъ человѣка съ ближними, съ Отечествомъ и Богомъ. Вотъ главное достоинство древнихъ нашихъ книгъ съ простотою выраженій: съ простотою выраженій соглашено въ нихъ величіе мыслей и благородство чувствованій сердечныхъ. Чтеніе сихъ книгъ обогащало душу и разумъ въ пользу насъ самихъ и въ пользу ближнихъ, и сверъ того охранило отъ болѣзни мечтаниій стольео же гибельныхъ уму, сколь вѣтротканныя одежды пагубны для тѣла. Повторимъ еще, что чтеніе, изнуряющее душу, изнуряетъ и силы тѣлесныя. Въ сей истиннѣ свидѣтельствуюсь словами одного знаменитаго Врача, бывшаго въ перепискѣ съ ЕКАТЕРИНОЮ Второю. «Одна знатная Госпожа» говоритъ онъ: «страдала различными болѣзненными припадками (1), и по совѣту моему излѣчилась чтеніемъ хорошихъ книгъ.

--------------------

(1)   Нервными припадками. Встарину не были извѣстны и слово сіе и болѣзнь, онымъ означаемая. Роскошь, моды, разсѣянность и чтеніе романовъ, обезсиливъ разумъ и тѣло, возбудили страданіе нервъ.

--------------------

Чтеніе священныхъ книгъ въ всѣхъ неизбѣжныхъ скорбяхъ укрепляетъ
 сладостною надеждою на Бога и на вѣчность! (ѣще одно полотно А.Венѣціанова)

При выздоровленіи своемъ она писала: Величественныя добродѣтели древнія сильно дѣйствуютъ на душу и возжигаютъ в ней животворительное пламя. Я уже теперь совсѣмъ не та. Сердце мое укрѣпилось, тѣлесныя мои силы возобновились. Читая романы, я унывала, предавалась мечтательной задумчивости, съ презрѣніемъ смотрела на старинныя книги отца моего; теперь – почитаю ихъ драгоценнымъ наследствомъ (1).»

Россіянки! и вамъ досталось драгоцѣнное наслѣдство: обогащайте разумъ, возвышайте душу чтеніемъ отечественныхъ лѣтописей и священныхъ книгъ, которыя въ всѣхъ неизбѣжныхъ скорбяхъ укрепляютъ сладостною надеждою на Бога и на вѣчность.

--------------------

(1)   Изъ книги О уединеніи знаменитаго врача Цимермана.

--------------------

Познакомясь съ симъ драгоцѣннымъ наслѣдствомъ предковъ и вы бросите романы питающіе праздность, и которые отравами мнимой чувствительности изтощаютъ душу и тѣло.

20 Ноября 1814 года.

Москва

[Окончаніе впредь]

---------------------------------------

Основні матеріали Провінційного читача походять з фондів Відділу рідкісних книг і рукописів НБ КНУТШ. Ілюстрації та деякі інші додатки можуть походити з інших джерел.

Попередні випуски "Провінційного читача": №1, №2, №3.

"По обидва боки фронту". 1 грудня (18 листопада) 1915 р.

Давно вже не було дописів за цією рубрикою. Треба то якось виправляти. Тим більше, що газети першого дня зими століття тому виявилися вельми цікавими.

Зима на Східному фронті (з Національної бібліотеки Австрії)

Спочатку, за звичкою, "Діло".

Одна з важливих тем номера - візит німецького кайзера Вільгельма ІІ до Відня та зустріч його з цісарем Францем-Йосифом І. Як зазначає газета, ця зустріч - перша з часів миру. 

Однак, деталі візиту краще зображені на внутрішніх шпальтах кореспондентськими телеграмами, а вступна стаття лише користується цією нагодою для застереження владних покровителів щодо польської загрози. Автор тлумачить поступки полякам у збиранні заселених ними російських володінь, "Конгресівки" та Литви,  як спробу відвернути їх від польських земель у складі самої Німецької імперії, обмінюючи подарунки за рахунок Росії на залізну лояльність полономовних німецьких підданих. Мовляв, аби вони були gente Poloni, natione Germani. Таку саму ідею може плекати й австрійська влада - поступитися Поділлям, але зберегти статус-кво, помірно "пропольський", у Галичині. Автор емоційно аргументує хибність подібних думок прикладом Бісмарка, який так і не зміг пом'якшити жодними поступками для французів ганебну втрату Ельзасу й Лотарингії. Коротше, "погано ти, Швейку, мадярів ляхів знаєш". "То такі люди, що на них нема ради, але ми, українці, готові допомогти з ними впоратися", - до цієї думки підштовхує виклад аргументів у статті.

Ані коронований візитер, ані редакція "Діла" не могли знати, що рівно через рік, 30 листопада 1916 р., вулицями Відня вже рухатиметься траурний поїзд, що повезе в останню путь старенького австрійського цісаря. 

Більша частина другої шпальти - про Український сейм у Сполучених Штатах. У цей час Америка ще нейтральна, і політики "почвірних країн" досі мають небезпідставні сподівання перетягнути її на свій бік хоча б завдяки дотриманню дружнього нейтралітету. 

У роботі сейму взяли участь представники ЗУР, зібрання відзначилося урочистою українською ходою вулицями Нью-Йорка та прийняттям загальної резолюції про боротьбу "за волю України".

Військові  телеграми констатують повну перемогу над Сербією та витіснення решти її військ до іонічного узбережжя. Балканський фронт тепер систематично називається "англо-французьким", бо, у відчайдушній спробі врятувати баланс сил, союзники похапцем висаджували на зміну сербам війська в Салоніках, поглиблюючи заразом політичну кризу в Греції.

Війна з Сербією, втім, викликає дивні асоціації у видавців "Діла".

Кореспондентів "Діла", так само, як і "Киевлянина", цікавить початок сесії румунського парламенту.

Румунія в часи Сараєвської кризи була вельми вірогідним кандидатом на приєднання до Центральних держав, але конфлікт між пронімецьким королем Фердинандом і профранцузьким парламентом, та наочний приклад Італії зберегли країні нейтральність. А тепер австро-українська преса з тривогою слідкує, аби ця нейтральність збереглася, і Румунія не приєдналася до блоку Антанти.

Зате на Сході "стабільність досягнуто".

Але на альпійському фронті, який відбирає дедалі більшу увагу австрійців, знову запеклі оборонні бої - досі відбивають четвертий італійський наступ на р. "Соча" (більш відомий італійський варіант - Ізонцо). 

Всього масових штурмів на цій ділянці фронту, кожен з яких був потужніший за попередній, сталося за війну аж одинадцять. Італійському командуванню вочевидь бракувало фантазії знайти інший, не такий банальний, шлях до головної мети війни - австро-угорського порту Трієст на узбережжі Адріатичного моря.  

Італійці підсвітлюють прожекторами позиції 10-ї австрійської армії в Карнійських Альпах, бл. 1917 р. (bildarchivaustria.at)

Серед звичайних оголошень - пошуки товариша Володимиром Гнатюком, одним із авторів "Діла". Підбирають гімназистів-стажерів до друкарні Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Є шлюбне оголошення.

 Райфайзенбанк утискає українську мову...-

І, за традицією, гідна увага приділяється будь-яким інфо-приводам щодо українських легіонерів:

А що тим часом росіяни пишуть у Києві?

Передова стаття зв'язує промову румунського короля, згадану в "Ділі", із загальною політичною ситуацією на Балканах. Так само підкреслюється її обережність і "багатовекторність", але, мовляв, ураховуючи загальний стан речей і те, що сербська армія напевно вже відступила до Чорногорії й Албанії, війна сама може постукати до румунів у двері.

Огляд бойових дій на Східному фронті зосереджений навколо локального німецького наступу під Двинськом та начебто успішних дій партизанських (фактично - діверсійних) загонів, створених зі згадкою про війну 1812 року. Згадується ще про локальний російський контрнаступ на території України (під Чарторийськом - ця назва раніше траплялася в австрійських комюніке).

Червоний хрест тим часом передав з Німеччини для перепоховання тіло генерала Самсонова, чиє ім'я пов'язано зі східно-пруською трагедією. Автор принагідно зауважує, що цей факт спростовує всі чутки щодо його перебування в полоні чи співпраці з ворогом. Насправді генерал застрелився ще в оточенні 30 серпня 1914 р. 

На другій шпальті - яскравий опис поневірянь київських студентів з евакуйованих вузів - Університету Св.Володимира і Консерваторії ("Киевляне в Саратове").

"Местные саратовские студенты (их есть около 500 человек), совсем, с головой потонули в массе киевского студенчетсва [около 6 тыс.]... Саратовцев теперь прямо в ужас приводит весть о возможности приезд еще новых партий киевлян". Але ж і самим киянам не солодко - в місті практично нема де влаштуватися на ночівлю, не кажучи вже про навчання. "В живописном беспорядке лежат вещи обитателей общежития. Студенты или ничего не делают, или играют в карты. Азарт страшный. Игра идет в "двадцать одно". - Тут только в карты и можно играть, заниматься немыслимо, - оправдываются игроки".

В самому Києві - вже традиційна нестача палива, тепла й світла:

Постачання продовольства:

   І організація хлібопекарень:

Піклування про викладачів та місія до Бухареста "надзвичайної важливості":

А з оголошень на останній шпальті видно, що проблеми з продовольством не допомагають у традиційних повсякденних проблемах:

"Гігієнічні гумові вироби" - це саме те, про що ви подумали. З часом таких реклам буде навіть більше.

І на десерт - цікаві дописи про останні успіхи хіромантії в Ростові провидиці Світлани учасниці ХХХ-ї Битви екстрасенсів та наркоторгівлю в Санкт-Петербурзі сторічної давнини.

"...Сакаевская система гаданий была далеко не обычной. Сакаев требовал, чтобы его клиентки обязательно обнажали торс, так как для "верных предсказаний" ему нужно знать расположение линий на груди, плечах, и пр. Одна из [ростовских] дам усмотрела в этом шарлатанство и привлекла Сакаева к ответственности...".

"...На днях в кафе Андреева, на Невском пр. была задержана К.Нельговская, известная среди посетительниц этого кафе под кличкой "Женька Петух", за продажу своим товаркам кокаина для нюханья...".

-------

Наразі в мене все.

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" традиційно викладаються нижче та походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.