Автор підкреслює що Грушевський справді, попри схвалення австрійського панування в Галичині, був прихильником федералістського шляху державного українського будівництва, шляху "перебудови Росії на новочасну конституційну державу на основах політичної автономії народів". Подібні наміри, напевно, проросійські націонал-демократи польські ("пани Дмовські") вважали тотожними своїм, тому український автор "Діда" полемізує з ними, підкреслює різницю між "Дмовськими" і Грушевським, хоча й констатує, що погляди самих галицьких українців опонують останньому. У той час, коли в Росії декларується ""визволеня братів поляків з германської неволі", проф. Грушевський з далекого засланя має громадянську відвагу піднести свій голос не за розширення границь коштом сусідів, а тільки за внутрішню перебудову, за права народів, за національну автономію. Як дуже ріжнить ся те становище .. від становища пп.Дмовських ... !"
Під основною статтею - художній нарис з життя січового стрілецтва та замітка про українську шевченківську гімназію.
Через посередництво нейтрального Копенгагена до "Діла" доходять повідомлення про відставку міністра шляхів сполучення статс-секретаря С.В.Рухлова.
Ще 4 дні тому, у №301 за 1(14) листопада "Киевлянин" дав розлогий коментар цьому звільненню.
Тріумфально продовжується австро-болгарський наступ у Сербії. В дрібних оголошеннях - коротка замітка про підписку на третю військову позичку та згадки про розбудову польової пошти й відкриття нових поштових станцій на окупованій території Королівства Польського.
На останній шпальті поміж іншим є характерний список пожертв на стрілецтво, а ще - незвичайна реклама дешевого готелю:
Тепер - швиденько до "Киевлянина".
Напередодні ввечері, о 20:30, упокоївся митрополит Флавіан, архімандрит Києво-Печерської Лаври, бюлетені про стан здоров'я котрого друкували в газеті останніми днями. Це була дійсно впливова персона й непересічна особистість свого часу; він, зокрема, очолював православну місію в Пекіні та мав тісні зв'язки з Київським університетом. Його багатюща книгозбірня була розпорошена у 1920-ті роки і принаймні частково загинула. Але й зараз Історична бібілотека на території Лаври містить, мабуть, більшу частину збереженого надбання. Уся перша шпальта газети і значні ділянки наступних присвячені викладу його біографії та подробиць організації паніхіди.
Основна політична стаття номера "Против России или против режима" присвячена гострим взаємовідносинам "реакційних" чорносотенних політиків і Прогресивного блоку, до якого перейшла частина чорносотенців, розчарована в уряді внаслідок літніх поразок 1915 р. Вельми незвично було почути з вуст автора - А.І.Савенка - критику на адресу реакційного "чорного" блоку. І це від персони, яка люто воювала з усіма проявами лібералізму та українського націоналізму, відігравахла вирішальну роль у заборонах урочистостей на честь Т.Шевченка у 1911 та 1914 рр. Ось витяги з його промов у Клубі російських націоналістів на тему боротьби з "українським сепаратизмом" та у зв'язку з наближенням 100-ї річниці з дня народження поета, що були надруковані 13 (26) cічня 1914 р.:
А тепер, у листопаді 1915 р., його допис починається словами: "За 10 лет партийной политической борьбы идеология крайних правых вскрылась в самом неприглядном виде".
Це, втім, не означає, що він позбавився сентиментальних почуттів до чорносотенного руху.
Виділений червоним маркером фрагмент - несподівана згадка про старого знайомого - Володимира Голубєва. Інтернетам він відомий завдяки блискучим промовам у газеті "Двуглавый орел" проти зловісної коаліції "жидів та мазепинців". А наприкінці лютого 1914 р., у дні роковин українського поета, він відзначився урочистим спаленням портрету Т.Шевченка та побиттям шибок у вікнах єврейських магазинів (з №59 "Киевлянина" за 28 лютого (13 березня) 1914 р.).
Треба все ж таки відзначити послідовність вчинків героя, "жизнь свою положившего за Родину на поле битвы" та вшанованого згадкою в одному рядку з метром чорносотенців В.Пуришкевичем, який через рік "покладе за Родіну" життя Григорія Распутіна.
З цього ж допису, в якому Савенко полемізує з якимсь "рептильним" київським виданням, дізнаємося, що він займає посаду "уполномоченного по обеспечению топливом гор. Киева", на той момент - мабуть, найважливішу для Києва з огляду на увагу, яку питанням палива приділяли тогочасні Київські газети. І "Киевлянин" також просто під дописом Савенка публікує дещо недолугий фельєтон під назвою "Тепловой надзор" у вигляді щоденника київського обивателя, що потерпає від холоду.
Поруч із некрологом митрополита Флавіана - чергове повідомлення про поневіряння Київського університету в Саратові та про те, що командувач Південно-Західним фронтом Н.І.Іванов дозволив Київській Духовній Академії залишитися в Києві (мабуть, завдяки остаточній стабілізації фронту).
Деякі інші повідомлення. Під ними - докладний звіт "Совещания по обеспечению Киева топливом" під керівництвом А.І.Савенка (можна ознайомитися через сайт НБУВ, тут уже не буду цитувати).
А тим часом "вдовствующая Императрица" Марія Федорівна після кількаденного перебування в Києві вже повернулася до столиці.
Наразі в мене все.
Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.
А шпальти "Діла" традиційно викладаються нижче та походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.
Немає коментарів:
Дописати коментар