Бібліоблог

середа, 29 березня 2017 р.

Свято Революції чи Українське Віче?

29 (16) березня 1917 року, рівно сто років тому, на вулицях Києва відбулася масова, дійсно всенародна, маніфестація, що отримала в історії назву «Свято Свободи» або «Свято Революції». Вона не була унікальним явищем. Подібні заходи, до яких залучалися і військові, і цивільне населення, мали остаточно закріпити перемогу революційних сил, а разом із тим – підтвердити легітимність новоутвореного Тимчасового уряду. В різних містах колишньої Російської імперії вони відбувалися в різний час протягом березня й навіть квітня 1917 р. – з огляду на віддаленість від Петрограду та докладені організаційні зусилля. Окрім демонстрації патріотичного єднання, тріумфу демократії та довіри lj Тимчасового уряду, ці виступи були також пробою сил для місцевих політичних рухів, а склад маніфестантів міг реально відбивати співвідношення політичних сил у регіоні. У Києві центральною локацією свята була Думська площа (нині – Майдан Незалежності). До неї через Хрещатик зтікалися колони з усіх навколишніх вулиць, аби привітати членів Виконкому київської губернської Ради об’єднаних громадських організацій, що стояли на балконі міської думи. Вельми помітною серед інших була українська колона під жовто-блакитними прапорами, рух якої починався від Володимирського собору й далі Бібіковським бульваром, Хрещатиком до Думської площі.

Нижче наводяться фотографії, зроблені 16 березня 1917 р. у Києві.

Кадр зроблено 16 березня 1917 р. Пам'ятник Столипіну підготовлено до знесення.

Це фото, імовірно, зроблене вже після 16 березня, оскільки Столипіна на своєму місці вже нема. Можливо - під час української маніфестації

Імовірно, фото зроблене 19 березня під час української маніфестації. Майорять жовто-сині прапори, Столипіна не видно

Успіх маніфестації підштовхнув учасників українського руху, що гуртувалися навколо нещодавно зібраної Центральної Ради, до організації окремої, суто української, маніфестації. У той час як місцем перебування офіційної загальноросійської влади буда Думська площа, Українське віче відбулося 19 березня (1 квітня н.с.) на Софійському майдані, куди колона підходила від того ж Володимирського собору, Фундуклеївською вулицею повз уже знайомий балкон на Думській площі. За підрахунками самих маніфестантів, їх зібралося під Св.Софією до 100 тис., і навіть незаангажовані періодичні видання відзначали участь принаймні кількох десятків тисяч осіб. Відтепер саме Софійський майдан буде пов’язуватися з найбільш значущими подіями процесу українського державотворення.

У сучасних історичних працях, навіть у шкільних підручниках та у тематичний статті української Вікіпедії, «Святом Свободи» називається Всеукраїнська маніфестація 19 березня. На мою думку, все ж таки варто розділити ці дві згадані події, враховуючи різницю в сутності дійства та складі політичних сил, що займалися їх організацією.

Повідомлення за 16 березня 1917 р. з видання "1917 год на Киевщине (К., 1928)

Повідомлення за 19 березня 1917 р. з видання "1917 год на Киевщине (К., 1928)

Нижче наводяться різноманітні повідомлення з газети "Киевлянин" за 16-21 березня 1917 р. (ст.ст.).

Розклад святкування "Свята Свободи" з газети "Киевлянин" від 16 (29) березня 1917 р. "Украинские организации собираются к Владимирскому собору в 9 час. и присоединяются к шествию вслед за ІІІ вокзальной группой". Це єдина згадка в чорносотенній газеті про участь українців у маніфестаціях. Про 19 березня не буде сказано ані слова.

Краще б уже коли прокинувся, але нехай

Шпальти "Киевлянина" взяті з електронних ресурсів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (nbuv.gov.ua), сторінки видання "1917 год на Киевщине" - на сайті Державної публічної історичної бібліотеки Росії (elib.shpl.ru). Фотографії взяті з різних джерел, інформація про які не збереглася. Прошу в разі виявлення джерела надавати про нього інформацію у коментарях.

четвер, 3 березня 2016 р.

Про жінок і не тільки - додаток до рубрики "ПОБФ"

Напередодні 8 березня та в очікуванні проголошення вироку Савченко пішла хвиля публікацій про її "стрілецьку реінкарнацію" - Олену Степанів та інших стрілецьких дівчат Великої війни.

До цього можу додати, що сама Степанів стала "селебріті" ще в перші місяці існування легіону й до росіян слава про неї дійшла ще до її полону, через швейцарські українознавчі видання. Ось приклад милого діалогу між "Киевлянином" та львівським "Ділом", що стався восени 1915 р. "Елена Степанивна" там займає гідне місце.

Принагідно зазначу, що автор російської рецензії - професор Київського університету Юліан Кулаковський - відомий не стільки через свою монархічну та націоналістичну російську (попри польське походження) позицію, скільки завдяки своїм фундаментальним працям з історії Візантії. Як би там не було, його портрет поміж іншої дореволюційної професури прикрашає те крило Червоного корпусу, де зараз розташовується історичний факультет КНУ. Існують аж дві його біографії, яскраво написана книга Пучкова та вельми формалізована могографія Лесі Матвеєвої. Тобто його внесок в науку визнається вповні, й навіть з повагою до його громадянської позиції. З іншого боку, все одно тіпає, коли його хтось в історіографічних оглядах називає "славетним українським візантиністом".

Ю.Кулаковський (1855-1919)

Олена Степанів (фото з цитованої вище статті у "Тижні")

Нижче викладаються відповідні статті в двох знайомих газетах. Зверніть увагу, що стаття Кулаковського в "Киевлянине" починається в самому низу першого зліва стовпчика і продовжується в наступних рядках.

Повністю номер "Киевлянина" можна передивитися на сайті Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

А шпальти "Діла" походять з Відділу рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича.

неділя, 24 січня 2016 р.

Про повсякденне

Рівно 170 років тому, 13(25) січня 1846 р. у Києві була, можна сказати, відлига. Від 0 до +2 С. Пасмурна погода, ввечері пішов сніг - можна собі уявити, що був він мокрий і танув, ледь діставшись до землі. Цікаво, що 12(25) січня 1916 р., 100 років тому, погода була майже такою самою, від +0,8 до +2,2 С, суцільна хмарність і невеликі опади. Теорія глобального потепління захиталася, здається.

На базарі в м.Києві, що відбувався в другій половині січня (на початку лютого за н.ст.), крупа гречана коштувала 50 коп. сріблом за пуд. Важко сказати, наскільки це відповідає сучасним 28 грн за кіло... Однак, якщо перерахувати вартість дорогоцінного металу, виходить, що пуд гречки у січні 1846 р. дорівнював 9 грамам чистого срібла. Якщо ввважати, що 1 г срібла коштує... ну, припустимо, 16 грн, вийде, що 1 кг гречки у 1846 р. коштував... 8 грн 80 коп! 

Хоча, звісна, річ, ці розрахунки не відбивають реального співвідношення цін, бо відносна вартість різних видів продуктів та дорогоцінних металів могла бути - і була! -  відмінною від сьогодення. Наприклад, якщо взяти ціну "коров'ячого", себто вершкового, масла - 20 коп. ср. за фунт, виявиться, що це відповідає  майже 30 грн за типову пачку 200 г, що зараз коштує 18-21 грн. Без особливої впевненості, але можу припустити, що це відбиває характерний розрив у вартості продуктів тваринного й рослинного походження, властивий доіндустріальній економіці, коли м'ясо і супутні харчі традиційно були розкошами. Кращий результат дав би розрахунок споживчого кошика з середньої зарплатні, але для таких складних підрахунків під рукою немає даних, часу і натхнення. Зацікавлений читач може спробувати зробити це самотужки ;)

А задля того, аби краще прив'язати той момент до поширених історичних знань, згадаємо, що в ті самі січневі дні 1846 р. у Києві збирався на вечірні посиденьки з політичними розмовами гурток молодих інтелектуалів, який згодом отримає назву "Кирило-Мефодіївське товариство".

І насамкінець, прив'язуючи цей допис до бібліофільської тематики, поділюся оглядом книжкових новинок, який пропонується читачам у тому ж номері "Киевских губернских ведомостей". Нагадую, що зображення можна побачити у більшому розмірі, відкривши його в новій вкладці.

Джерела:

Номер "Киевских губернских ведомостей" від 25 січня (6 лютого н.ст.) 1846 р. можна переглянути у відповідному зшитку через інтерфейс сайта Old printed books:

http://www.rare.univ.kiev.ua/eng/showbook/showbook.php3?0007884

Інші зшитки газети за суміжні роки віднайдуться за пошуком в електронному каталозі Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича КНУ ім. Тараса Шевченка.

Номер газети "Киевлянин" за 13 (26) січня 1916 р. - на сайті НБУВ.

Фото срібного карбованця 1846 р., що прислужився вказаним на ньому номіналом срібла - звідси.

пʼятниця, 15 січня 2016 р.

"По обидва боки фронту". 15 (2) січня 1916 р.

Відгуляли свята за обома календарями, і тепер газети повертаються від привітань до свого буденного контенту - політичних статей, оглядів воєнних дій etc. Про зміну дати нагадують, однак, розлогі аналітичні статті, що ретельно підбивають підсумки минулого року.

Перша шпальта "Діла" просякнута "євро-австрійським" оптимізмом, завдяки якому цензура не вирізала цього разу з передовиці ані крапочки, а негативні нотки дозволяються лише по відношенню до власного українського руху, який, на думку редакції, має репутацію двієчника у шкільному класі та якого треба ритуально сварити, аби підтягував "хвости" до рівня свідомих учнів.

"Треба було світлого походу на Росію з мая 1915 р., треба було крівавого відбитя всіх італійських наступів, треба було врешті розгрому Сербії, щоби противники наддунайської монархії, зверхні й внутрішні, переконали ся, що нічого не вийде з їх надій на роздертє Австрії.

За границею нині вже нема нікого... хто ще числив ся-б з можливістю, що Австро-Угорщину стріне така доля, яка стрінула була анархічну польську річпосполиту з кінцем XVIII. столітя.
...
Не так уже світло й беззамітно представляєть ся внутрішна політична формація нашого табору.. Хоча заснованє і діяльність З.У.Р. принесли в сій області великий крок до ліпшого, то таки остаєть ся ще богато до зробленя в обсягу наших фракційних і особисто-політичних відносин. Може події в польськім і чеськім таборі будуть зверхнім товчком до усуненя деяких організаційних недомагань також у нашім житю".

На другій шпальті з прискіпливою увагою та ревнощами слідкують за рухами польських політиків. Короткі ж повідомлення дивним чином перегукуються з сучасними проблемами.

Втома від війни проникає на шпальти цензурованих видань:

"Запомніте етот твіт" (с) Varlamov

Цісар і король діє в дусі "клаптикової Європи" сто років потому.

Згубна "толерастія"? Та ні, просто треба ж якось підтримувати добрі стосунки з союзником, хай слабеньким, який до того ж отримав на днях першу важливу перемогу - випхав ANZAC з галіполійського берега (про це - перші сцени фільму "Шукач води").

Німецький кайзер за це навіть видав Енверу-паші "блакитного Макса". Принагідно звернемо увагу на надзвичайні пригоди ~~пана Шовковичного~~ добре відомого всім радянським людям німецького комуніста. Настрої ж українського громадянства, напевно, не надто сподобалися цензурі, й після останньої строки у вирізці йде величезна лакуна.

Німецький комунікат зручно подати з деякими місцевими новинами, що розташувалися поруч на шпальті. У комюніке привертає увага згадка про перших німецьких асів - Макса Іммельмана й Освальда Бьольке, добре відомих поціновувачам історії воєнної авіації засновників винищувальної тактики. На даний момент на рахунку в кожного десь по 8 перемог. Жоден з них не переживе 1916-й рік, але перший закінчить бойовий шлях із 17 перемогами, а другий знищить аж 40 ворожих літаків, та ще й виявиться вчителем славнозвісного "Червоного Барона", Манфреда фон Ріхтгофена (80 збитих, абсолютний рекорд Першої світової війни).

Макс "Лілльський Орел" Іммельман поруч із своїм ~~TIE-figh~~ Fokker Eindecker'ом, осінь 1915 р. (tumblr.com)

Освальд Бьольке біля свого "фоккера". Зима-весна 1916 р. (Osprey Publishing, Duel 59)

Епідеміологічний стан міста ілюструється дрібними повідомленнями. У прокламації, що поруч, відображена типова для воєнного стану фінансова політика.

І колонка з австрійським комунікатом на останній шпальті:

Шпальти "Киевлянина" цього дня не менш цікаві. Навіть не зважаючи на те, що випуск тепер складається з 4-х шпальт замість шести за ті ж самі 5 коп за номер.

На першій шпальті переповідається новорічний маніфест царя Миколи ІІ. Слова про те що "з Царем та армією єднається й великий російський народ, і все російське суспільство, а в єдності цих трьох могутніх дієвих сил нашої любої Батьківщини - вірний залог перемоги" з майбутньому сприймаються з такою самою сумною іронією, як і запевнення "Діла" про непорушність дунайської монархії.

Ці пафосні слова трохи контрастують з різноманітними об'явами в лівій частині вирізки. Оперетка, мабуть, постійно переживає аншлаґ. До речі, тепер зрозуміло, звідки з'явилося дивне слово "утрєннік".

На цій же сторінці починається титанічний огляд міжнародних обставин року, що минув. Емоційна, без сумнівів заангажована, але докладна й цікава стаття "Іноземний огляд за 1915 р." поширюється ще й ледь не на всю другу шпальту.

Якщо "Діло" аматорам воєнної історії подарувало згадку про перших німецьких асів, то "Киевлянин" тішить флотофілів докладним описом взаємних "реверансів" німецького лінійного крейсера "Ґьобена" і новозбудованого російського дредноута зі складу Чорноморського флоту. З цього моменту німецький корабель, що офіційно перейшов разом з командою на турецьку службу під новою назвою "Явуз Султан Селім", перестає бути "ферзем у натовпі пішок" і не матиме надалі змоги панувати в чорноморській акваторії, не зважаючи на російський флот. Росіяни у 1916 році нарешті під прикриттям дредноутів зможуть вільно здійснювати десантні операції на малоазійському узбережжі, однак до революції так і не зможуть здійснити давню солодку мрію про висадку на Босфорі, дещо вже підданою сумніву через поразку англо-французької Галліполійської операції.

За традицією, як буває в сутичках без визначеного результату, обидві сторони тягнуть ковдру на себе. "Киевлянин" повідомляє:

С судов, сопровождавших наш корабль, были замечены очень хорошие накрытия "Гебена" нашими снарядами. Из-за дальности расстояния - колебавшегося около двадцати верст, - было трудно судить о попаданиях. Однако, есть основания думать, что "Гебен" пострадал. (нагадаю принагідно, що повнорозмірне зображення зручніше роздивлятися, відкриваючи його "в новій вкладці")

Турецьке ж коротеньке повідомлення, поміщене в №10 "Діла" від 12 січня 1916 р., каже, що "наш корабель не потерпів шкоди, за те стверджено влучні стріли в російський корабель".

При цьому російське повідомлення проявило самоцензуру, абстрактно говорячи про участь з боку ЧФ "одного з лінійних кораблів", хоча насправді йдеться про укнікальну першу зустріч німецького "уберваффе" з новітнім російським дредноутом. У "Ділі" повідомляється, що супротивником "Ґьобена" була "Імператриця Марія", але тут мова йде про тип корабля, бо насправді то була її сестра-близнюк "Імператриця Катерина" (з 1917 р. - "Вільна Росія").

Німецький лінійний крейсмер "Ґьобен" / Турецький флагман "Явуз Султан Селім" (з Bundesarchiv)

Російський дредноут "Імператриця Катерина Велика"

Навколо телеграм з війни - купа обговорень скрутного становища в тилу. Проблеми з продовольством вирішують на загальнодержавному рівні в Петрограді. Іозефі, один з консервативних київських політиків і однодумець редактора "Киевлянина" В.Шульгіна, порається з типовою вже для Києва паливною проблемою, організовуючи дров'яні склади по всьому місту, аби зменшити зусилля й витрати на приватне транспортування палива. Тепер уже й я сам починаю розуміти, звідки взялося оте море дров, що його можна побачити на фотокартках Софійського майдану в перші місяці революції 1917 р.

У цьому уривку привертає увагу привітання від імені викладачів і студентів Київського університету, що опинилися у вимушеному засланні в Саратові. Окрім того, маємо цікаві свідчення традиційних новорічних негараздів:

На Шулявке... днем 31 декабря покончил жизнь в своей квартире студент Киевского плитехнического института Андрей Семянко, 25 лет. С петли снят был уже похолодевший труп. Перед самоубийством Семянко был в обществе своей знакомой, с которой ссорился.

Іще на останній шпальті є традиційний комунікат...